Альтернатива Криму для водного туриста


Ностальгія за Кримом та його скелястими берегами змусили мене шукати якусь альтернативу. Минулу водну подорож я провів на піщаних пляжах Південної Бесарабії – від Дунаю до Затоки, але так хотілося камяних скелястих берегів із мальовничими краєвидами. Такою альтернативою Криму і є наше Дністровське водосховище. Щоби захопити дрібку різних вражень, я вирішив не всю подорож провести на Дністрі, а пройти байдарками також трохи річечкою Смотрич.

Річка Смотрич у другій половині літа має мало води, тому, щоби убезпечити себе від великої кількості переносів та обводок, було вирішено стартувати із села Панівці, що розляглося у каньйоні Смотрича, південніше кілометрів на десять від Кам’янця-Подільського.
 
Оптимальним транспортом для перевезення численних бебехів водного мандрівника до Кам’янця є залізниця. Я вибрав потяг Київ-Кам’янець-Подільський, який прибуває у місто біля 6 години ранку. Щоправда, треба мати на увазі, що він ходить тільки по парних числах (через день). Постійно курсує потяг Київ-Чернівці, але час його прибуття є трохи незручним – пів на четверту ранку.

Із залізничного вокзалу до Панівців треба найняти якийсь бусик, благо, що нам це вдалось дуже просто, бо водії, які хочуть якось заробити, чергують на вокзалі при прибутті кожного потягу.

Бусик за півгодини привіз нас у село Панівці. До річки Смотрич він спустився пологим берегом мальовничого каньйону. Власне, до чи не єдиного майже ідеального місця стапеля – біля пішохідного мостику, зробленого із металевих труб.
 

Відразу ж метрів за сто байди потрібно проводити без людей, бо починається маленька мілка шивера, а під ногами гострувате каміння. Для цього, як і для усього маршруту, потрібно одягати пластикові (гумові) капці. Човни потрібно проводити обережно, щоби не прорізати шкури. Що, власне, я по необережності й отримав – але так і не зрозумів, що саме зробило мені 5-сантиметровий поріз шкури, захищеної на кільсоні гумовою проклейкою, - чи гострий камінь, чи якась бляшанка.

Цих маленьких проводок не потрібно лякатись, оскільки така ситуація буде не тривалою – не більше двох кілометрів, але це додасть романтики до загальної мандрівки, бо цей відрізок каньйону Смотрича вартий уваги своєю мальовничістю.
 

На берегах річки багато сірих чапель та лелек, які підпускають людину досить близько.

Скоро річечка входить у зону дністровського водосховища, вода поступово втрачає свій плин, але береги продовжують милувати вас своєю красою.
 

Оскільки я шукав щось подібне до кримських пейзажів, то вирішив не робити зупинок на пологих берегах, оскільки вони не є мальовничими та й виявились трохи мулистими через переважаючу глину у своєму складі. Високий скелястий та пологий берег Дністровського водосховища змінюють одне одного досить часто, оскільки у цій місцевості Дністер тече меандром.

Гарна кримська стоянка очікує на вас десь за 1,3 км. нижче від повороту зі Смотрича у Дністер, на лівому березі нижче села Устя. Його умовно можна назвати ДОТ №10, бо такий бункер часів другої світової розміщений на березі трохи вище стоянки.
 

Хочеться відзначити, що майже усі можливі стоянки на маршруті знаходяться там, де яруги, що по місцевому називаються говдами (говда), або інші річечки своїми каньйонами впадають у Дністер. Такі місця потрібно попередньо визначати на мапі.

Щоправда, у цьому місці довелося трохи попрацювати, оскільки місцеві трохи засмітили це гарненьке "тарханкутське" місце. Але після нетривалого прбирання стоянка буде радувати вас своїми зручностями, де можна порибалити та попірнати із каміння у воду.
 
Далі за маршрутом, як власне і по усіх річках України, не потрібно розслаблятися, - ситуація із засміченням водойм давно перейшла у стан катастроф місцевого масштабу, про що я писав неодноразово. Це треба сприймати як належне і пам’ятати одну із заповідей водного мандрівника – після нас місце має бути чистішим, ніж до нас.

Благо, дрів на маршруті є достатньо, тому потрібно пластик спалювати. Екологи скажуть, що це не зовсім вірно, бо має бути справжня утилізація. Але ці балачки ведуться уже років двадцять, а ситуація тільки погіршується. Що потрібно пам’ятати при спалюванні пластмаси – якщо ідеально, то температура спалювання повинна бути більшою за 850 градусів. – а практично, – потрібно розвести вогнище із хорошим жаром. Головне, не допустити диміння пластмаси, бо при димінні виділяються різні токсини, в тому числі й діоксин (згадайте Ющенка). Якщо пластик не димить – це ознака правильного спалювання. На це питання я виділив трохи вашого часу та уваги, бо без цього зараз просто неможливо провести гарний відпочинок у привабливому місці.
 
Пластикове сміття ми спалили, а коли спробували скляне сміття винести десь у село в контейнер, то виявилась проблема – контейнерів у цьому майже курортному місці немає. Мешканці частини села, яка прилягає до річки, носить сміття "за скелю", тобто просто викидає із берега у яр-говду. Самі селяни також переживають із цього приводу, бо розуміють, що це не вірно, але змоги возити своє сміття на виділений полігон не мають.
 
Отже, вибрані із зони нашої стоянки пляшки довелося викинути на самовільному полігоні "за скелю".

Від нашої стоянки до сільського магазину можна дійти за півгодини. У самому селі Устя, крім вже згаданого бункеру, ніяких цікавих об’єктів не виявилось. Хіба що мальовничий берег у районі колишньої паромної пристані.

Воду на маршруті можна фільтрувати із Дністра. Попередньо я дивився мапу якості води у річках України, - Дністер позначений зеленим кольором – вода придатна до пиття при умові кип’ятіння. Також воду можна брати у криницях сіл або у джерелах, яких тут є багато.

На наше велике здивування комарів на березі, навіть у верболозах, на маршруті немає. Можливо, це було тільки нашого сухого літа.
   
Достатньо пристойна стоянка можлива також нижче вищеозначеної, за 6 км, на початку вигину правого берега. Там із річки видно пляц для декількох наметів, а стежка звідти за 15 метрів веде на гарну галявинку, де поміститься ще намета чотири. Цей берег вже є Бесарабією. До сіл Коновка та Ленківці відповідно 1,5 та 2 кілометра. Тут є гарний ліс.
 
Цікаво, що поняття Бесарабія стосується не держав чи етносу, а території. Це територія між річками Дністер та Прут, а на крайньому півдні – між Дністром та Дунаєм.

Для кращого контакту із цивілізацією пристойні стоянки можливі біля села Велика Слобідка, - тут курортна зона, є кафе, генделики та готелі з різними елементами водних розваг.

Але ми вибрали стоянку на лівому березі Дністра, де каньйон річки Баговиця перетинається із Дністровським каньйоном, одразу ліворуч своєрідного "фіорду", - чомусь усі впадіння річок у Дністер мені нагадували норвезькі фіорди.
 

Тут є мальовничий скелястий берег для заходу в воду, гарні місця для стрибання та пірнання, від півметра до п’яти метрів висотою.
 

Цю стоянку легко розпізнати із води. Метрів 50 ліворуч по Баговиці є маленький гайок-верболоз, тут достатньо тіні та місць для 6 наметів. Щоправда, і тут не обійшлося без прибирання сміття, яке місцеві відпочивальники зносили сюди. Але затишок від густої тіні був вартим цієї півгодинної праці.

За продуктами та водою можна сходити байдою по каньйону річки Баговиця до села Баговиця. Там необхідно буде піднятися похилою дорогою десь на 80 метрів над рівнем води. Але потрібно звикати до таких тренувань, бо весь маршрут можна вважати гірським, та краще відразу ж трохи накачати свої ніжки.
 
Каньйон Баговиці також вартує окремої уваги, як досить мальовничий об’єкт. Правий (лівий по ходу до села) берег його місцями нагадує гарний доглянутий ландшафтний парк. Правий високий берег Баговиці повний якихось примарних та неймовірних глечиків-амфор-ваз.
 

На Дністровському березі нашої стоянки, там де тусуються відпочивальники із села Баговиця, недавно росіяни знімали свій фільм "Тарас Бульба" (той самий, де українські козаки вмирали за рус-с-скую вєру і государя-самодєржца), залишилась будівля помосту, звідкіля за задумом режисера Бортка мали падати у річку коні, а камера знизу мала це знімати. Бетонний поміст-будку звели, але епізод, кажуть, так і не зняли. Про це нам розповіли місцеві мешканці. 

Це дуже гарна мальовнича стоянка. Крім каньйону Баговиці варто піднятися на скелястий залишенець-товтру, що височить навпроти села Макарівка. Для цього треба переплисти байдою Баговицю. Байду можна залишити на іншому березі, її ніхто не поцупить, оскільки це місце буде добре проглядатися зі стоянки.

А поки ви підніметесь на залишенець, то дійсно зрозумієте, що ви у горах. Майже кримських. Тут дуже красиво.
 

Пристойні стоянки по всьому маршруту можна сміливо планувати на кожному фіорді, тобто у гирлі впадаючих річечок. Один із берегів котрих буде високим, скелястим, а на іншому, пологішому майже завжди є прийнятне місце для стоянки. Є таке місце у фіорді річок Сурша та Сара Лунга, якщо такі не будуть зайняті рибалками. Це правий, бесарабський берег. На лівому, подільському метрів 300 далі від фіорду Сурші є також непогане місце для наметів у тіні дерев та заглибинах у берег.

Після Сурші та повороту перед селом Нагоряни відкриється величний вид на товтру-залишенець, що височіє на бесарабському березі. Там, окрім мальовничих скель, на одній із них побудована капличка із позолоченою банею.
 
 
До затоплення водосховищем тут колись була легендарна "печера Змія", принаймні про це розповідає товариш Тараса Шевченка Олександр Афанасьєв-Чужбинський у своїх книжці "Нариси Дністра". До речі, настійливо раджу ознайомитись із цим цікавим описом перед вашою мандрівкою.

За кілометра два від скельного залишенця варто перейти байдами до бесарабського берега під прямовисну скелю-стіну. Тут вийдуть гарні фотографії. Та й можна трохи покричати, щоби відчути потужну луну від скелі.
 

Хочеться нагадати братам водникам про правила елементарної безпеки на воді. Переходити фарватер необхідно не менше як двома човнами. Це потрібно для ймовірної страховки, бо під вами десять, а то й тридцять метрів глибини, а дистанція від 600 метрів до двох кілометрів. Не варто нехтувати цими простими правилами.
 
Та мене вабив фіорд річки Тернава із мальовничою, майже райською лагуною у районі готельного комплексу "Ксенія". У це прекрасне місце я попередньо закохався за ґуґлівськими мапами та планував можливу стоянку на західному від готелю миску.
 

Коли ми заплили у лагуну, то моє очікування справдилося, - мені це місце здалося найкрасивішим в усій Україні! Але, на превеликий жаль, на планованому мисі немає пологого місця для наметів та немає достатньо тіні. Хоча для неледачих романтиків можна було б і поставити намет-два, щоправда, для цього лопатою за годинку часу трохи вирівняти землю.

Але нашу групу повністю вдовольнила зручна та мальовнича стоянка на початку тернавського фіорду. Тут немає автомобільного під’їзду, тому стоянка достатньо чиста, без сміття. Захід у воду трохи кам’янистий, тому майже не мулистий.
 

Воду для приготування їжі можна брати на Ксенії, там вона артезіанська. За продуктами варто ходити через готельний комплекс у село Врублівці, бо так буде значно дешевше. Але краще йти не дорогою, а спитати місцевих про стежку до села через ліс, це буде трохи приємніше, романтичніше та прохолодніше, ніж дорогою.

Десь приблизно із цієї місцевості починається Національний природний парк "Подільські Товтри", що тягнеться аж за Бакоту до фіорду Ушиці.
 

Варто виділити на дослідження та огляд навколишніх місць трохи часу. Наприклад? для місцевої експедиції річкою Тернава до Китайгорода із його цікавими пам’ятками, подивитись на унікальне силурійське відслонення палеозою та полазити мальовничим урочищем річки Окунь.
 
Далі за маршрутом не можна обминути й не зробити стоянки в районі села Субіч, навпроти красивого скелястого берега-стіни.
 
Місць для стоянок є достатньо десь за два кілометра від села, ліворуч перед миском. Щоправда, тут може бути багато конкурентів автомобілістів.

Тут на горі, мабуть, наймальовничіше місце усієї подорожі.
   
Подивитися та зробити фотосесію варто не тільки на мальовничому залишенці, а й відвідати келії-печери колишнього скельного монастиря та природні печери в районі каплички, біля якої тече смачна вода із джерела.
   
Трохи південніше каплички стоїть стенд про Національний природний парк "Подільські Товтри" із написом "відвідування платне". Я ніяк не міг зрозуміти, яким чином та яким коштом проходить ця оплата. Зрозумів це тільки тоді, коли спускався із залишенця у бік каплички. Там я потрапив у якийсь неймовірний аеродинамічний ефект, – здавалося, що коли б у мене були хоч якісь маленькі крильцята, то я би піднявся у повітря, такий сильний був вітер. Та радість від потужного струменя була не довгою – вітер вивернув мої кишені і чотири п’ятидесятки гривень полетіли від мене. Товариш, який йшов за мною, зміг догнати тільки дві з них. Таким чином наша група комусь заплатила сто гривень – це десь по десять гривень з людини за одне відвідання :).


 

До монастирських печер без місцевого провідника важко втрапити. Але потрібно йти стежечкою, що йде з лівого боку каплички на південь попри скелі берега й ніколи не звертати праворуч. Спуститися потрібно до кінця стежки метрів на 50 (по висоті).
 

Природні печери видно з води, коли будете проходити човнами повз Субіч. У них потрапити можна оминаючи капличку праворуч. Туди веде майже непомітна стежечка. Але є проблема, бо селяни не вважають це урочище вартим уваги, тому скидають туди сміття. Для більш досконалого дослідження цих печер потрібно мати підходяще взуття та одяг й пересилити відразу від куп пластикового сміття.
 

Після проходження фіорду річки Студениця з бессарабського боку Дністра колись було село Атаки, зараз затоплене. Замість нього тільки глиняний берег, помережаний гніздами берегових ластівок.

Після Субічу на берегах також є багато місць для можливих стоянок, але вас чекають райські місця Бакоти. Це затоплене у 70-х роках придністровське село колись у 12-13 століттях було містом, власне, городом, бо тоді міст (мощених) ще не було, та столицею Низового князівства.
 

Зараз це повністю затоплений річковий меандр, тому виглядає як велике озеро.

Після затоплення села місцеві мешканці довго ще згадували про моторошну картину, коли через деякий час із дна затоки сплила дерев’яна бакотська церква і довгі місяці, немов корабель-привид, лякала своїм виглядом творців штучного моря.

Затоплення Дністра завершилось у 1987 році після зведення греблі Дністровської ГЕС у Новодністровську. При цьому було затоплено більш як 25 сіл.
 

Тим не менше, погане забувається, а зараз чисельні екскурсії та мандрівники відвідують ці прекрасні бакотські краєвиди.
 

Стоянок для байдарочників є багато. Буквально за метрів двісті від громадського екскурсійного пляжу, що розміщується у районі скелястого монастиря, (це східний високий берег бакотського озера) починається кам’янистий пляж із безліччю природних ніш для наметів.
 

Вода від Субічу до Ушиці через свою значну глибину є дуже чистою, - коли плаваєш, то видно стопи ніг.
 

Але десь у кінці липня і тут вода може зацвісти. Тому, якщо одним із пріоритетів походу береться чистота води, то потрібно планувати свій похід до третьої декади липня. В нашому випадку ми насолоджувались водною чистотою лише день, - наступного дня температура повітря стала за 35 градусів, подув східний вітер, який зробив воду зеленкуватого кольору.
 

Питну воду тут простіше набирати із джерела дитячого табору, який ще діє у підніжжі говди-яру.

Там є і громадський безкоштовний туалет, Щоправда, він із сюрпризом, - якщо не встигнете вискочити, після того як натиснете на злиття води, то вона може змити і вас, бо зливається навіть за поріг. :)

За продуктами човном можна пройтися до пологої стежки-дороги, що веде у бесарабське село Комарів.
 

Щоби відвідати скельний монастир та оглядові майданчики на горі, потрібно прикласти немало зусиль, - піднятися на висоту біля 130 метрів, це приблизно на сороковий поверх якогось хмарочоса. Для цього достатньо легко можна знайти відповідну стежку.
 

Далі за маршрутом також не бракує місць для стоянок. При підході до повороту на Кормань зліва відкриваються просторі води річки Ушиці, що покривають затоплене село Стара Ушиця, яке колись також було містечком. А правіше по маршруту, майже по курсу, видно мальовничий берег із величезним каменем-скелею, яка не так давно відкололась від берегової скелі угорі. Але тут немає достатнього місця для наметів. Щоправда, один-два можна поставити. Достатньо романтична вийде стоянка.
 

Але ми вибрали піщаний пляж села Кормань. Це біля кілометра навпроти дальнього краю фіорду Ушиці.

Тут багато місць для стоянок та гарна риболовля. Щоправда, ви можете годинами стояти на місці та пробувати щось піймати і у вас нічого не буде виходити. У цьому та інших точках водосховища краще питати місцевих, - яку саме рибу тут ловити і на яку снасть. У Кормані краще ловити бичків, тут вони великі та жирні.
 

Смачну питну воду потрібно брати не у селі, до якого веде полога лісова дорога, а на протилежному березі Дністра. Орієнтир – десь за двісті метрів до говди, де знаходиться водокачка. Там у розщелину джерела вбита труба із якої потужно ллється струмінь прохолодної води.

Потрібно зауважити, що село Кормань, розміщене на горі, - є переселеним із колишнього нижнього села, що було затоплене водосховищем.
 
Менше пощастило селу Непоротове, яке колись було розташоване на березі у кінці півострова, недалеко від Галицького монастиря. Зараз від села майже нічого не залишилось, тільки новобудови скоробагатьків та до десятка хатів у кінці півострова.

Стоянку у Непоротовому можна зробити одразу після будівлі та затоки колишнього водозабора, бо трохи далі від нього надто багато відпочивальників і вільне місце буде знайти важко.

Але захід у воду у цих місцях не дуже радує, - очерет та мул псують ідилію. Це особливо буде неприємним, коли вода сильно нагрівається та трохи зацвітає.

На каменюках затоки водокачки можна половити рибу. Тут потрібно ловити окунів на спеціальну місцеву снасть, про яку варто спитати у місцевих. Наші хлопці за дві години тут піймали біля семидесяти гарненьких окунців.
 
Магазина на півострові немає. Воду для приготування їжі можна брати у криниці на території водокачки, але сирою я би не радив її пити.
 
Галицький скельний монастир варто відвідати заради гарних краєвидів та оригінальних приміщень, добудованих до природних печер. Внизу монастиря є цікава бухточка із дрібною пласкою чорною галькою, в яку впадає струмок та із якої веде крута стежка догори. Спочатку потрібно пройти купіль, будову якої на 2017 рік вже завершували, а потім піднятися вище, на гору.
 

Цікаво також було би піднятися струмком вгору та побачити, як він, у цю пору, такий маленький за віки прорубав собі шлях через скелястий берег.
 
Далі також зустрінете немало гарних місць для можливих стоянок, але скоро кінець маршруту, тому місце треба вибирати із перспективи виїзду. Найкраща, на мою думку, стоянка для такої процедури знаходиться не доходячи два кілометри до Новодністровська. Праворуч ви не пропустите досить пристойний пляж, із якого веде дорога до Новодністровська. Там прямим автобусом чи маршруткою можна добратися через Вінницю та Житомир до Києва, або назад до Кам’янця-Подільського чи Чернівців, - кому куди.
 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пристрасть, депресія і мрії: Яскраві художниці сюрреалізму, імена котрих відомі не кожному
Сюрреалізм - це мистецтво, в якому переплелися самі безумні фантазії та звичайні речі, страх, бажання, прагнення влади й дитячі сни. Сміливі, невгамовні мисткині сюрреалізму створили свої особливі світи, розповідали історії про жіночу чуттєвість, тілесність та підсвідомість.
Читати більше
Гайда до Польщі: що варто побачити в країні історичних пам'яток
Мабуть, більшості українців близька Польща. Скажімо, якщо не духом, то територіально — точно:) Безліч людей їдуть в цю країну, якщо не відпочити, то на роботу. А втім, що ви знаєте про сусідню державу? Були чи тільки плануєте там побувати, давайте разом дізнаємося, де, насамперед, треба побувати, аби не марнувати час, та що треба знати про Польщу.
Читати більше