А взимку дуже хочеться весни.
Ні, навіть літа хочеться до болю.
Занурююсь в божественні я сни
І відчуваю незбагненну волю.
Я справді вільний від оков,
Які в житті сам натягнув на себе.
Майбутнього я чую зов.
Лунає він до мене з неба.
Коли ж прокинусь – ще зима.
Холодний вітер, сніг, розлука.
І поруч вже тебе нема.
Це не життя, а справжня мука.
Минуле тягне нас назад.
А хочеться побачити – що далі?
Десь солодко дрімає кат.
Йому наснилися людські печалі.
Анатолій ВЛАСЮК
29 жовтня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
