Сковорода любив токайські вина. А Тарас Шевченко?

Під час презентації книги есеїв у Києві Леонід Ушкалов зазначив: "Моє завдання полягало ще й у тому, щоб трішки зрушити ті стереотипи, що існують щодо української літератури. Вони формують дуже хибний її образ, я хотів ці стереотипи бодай трошки маргіналізувати. Я би хотів, щоби людина, що прочитає цю книжку, а потім колись почує слова "українська література", широко посміхнулася і сприймала світ відкрито, знаючи, що українська література – це традиція".

У книзі - 45 есеїв, що друкувалися в газеті "Україна молода" з березня 2012-го до грудня 2013-го років - "Уроки літератури від Леоніда Ушкалова". Ви не знайдете закостенілих речень чи висловлювань, цитат з біографії чи зачовганих трактувань про того чи іншого письменника. Автору вдається оживити українську літературу, вдихнувши в неї нове життя. Думаю, що саме того зараз потребує наша література і її читач - правильного, здорового розуміння і трактування персоналій літератури, де немає закостенілих бла-бла-бла.

Леонід Ушкалов вражає своїм баченням літературного процесу, який передається і його читачеві. У цьому автору допомагає жанр книги - есе. Індивідуальні думки і бачення автора вражають, вдало проведені паралелі між творчістю Сковороди і Нансена перевершують всякі сподівання. В уроці 11 - "Чого нам буть печальними" - читач матиме можливість простежити тонкощі українського сміху, пізнати його специфіку. А ще - читач дізнається, що снилося нашим класикам,звідки беруться вірші, про комедію, яка ніколи не йшла на сцені і... хто така жінка. Так, і це також література!

А ось уроки про Т. Шевченка варті особливої уваги. Професор сміливо і переконливо називає Тараса Шевченка співцем людського щастя, заперечуючи слова Пантелеймона Куліша: "Шевченко - співець людських неправд і своїх гарячих сліз". А й справді, такого Шевченка ми не знаємо. Нас так не вчили. Ми шукаємо і бачимо Шевченка-страждальника, як назвала його Варвара Рєпіна - "геніальний горювальник", а на запитання: "Чи був Тарас Шевченко щасливим?" більшість українців, мабуть, процитують того ж П. Куліша.

Леонід Ушкалов показує, де Тарас був щасливим, допомагає відшукати і побачити Кобзара щасливим. Чи відомо загалу, що після десятилітнього заслання Тарас Шевченко у листі до графині Анастасії Толстої (від 9 січня 1857 р.) пише такі рядки: Шатобріан у "Замогильних нотатках" сказав, що справжнє щастя недорого коштує і що дороге щастя - погане щастя. Що він мав на думці під цими словами?... Бідолашний! Легкодухий ви шевальє де Шатобріан де Комбур!.. Я був нещасніший за флорентійського вигнанця, зате тепер щасливіший за найщасливішого з людей. І виходить, що справжнє щастя не таке вже й дешеве, як гадає шевальє де Шатобріан... Тільки тепер я молюсь і дякую Йому за нескінченну любов до мене, за послане випробування. Воно очистило, зцілило моє бідне хворе серце. Воно прибрало від моїх очей призму, крізь яку я дивився на людей і на самого себе... Як золото з вогню, як немовля з купелі, я виходжу тепер із похмурого чистилища, щоб розпочати нову, шляхетнішу дорогу життя. І це я називаю істинним, справжнім щастям..." Ось де справжній Шевченко! 

Окрім нашого Т. Шевченка, героями есеїв є і добре відомі всім класики, зокрема Сковорода, Квітка-Основ’яненко, Гоголь, Драгоманов, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Винниченко, Хвильовий, Йогансен, Маланюк, Довженко, Яновський, і куди менше знані автори: Кримський, Шпол, Буревій, Чернов, Теліга, Лівицька-Холодна й інші. Написані в яскравій публіцистичній манері, ці "уроки" незаперечно свідчать про одне: українська літературна традиція від давнини до сьогодні – багата, барвиста і надзвичайно цікава. Зрештою, прочитавши есеї Л. Ушкалова, переконаєтесь у цьому самі.

P.S. Мініатюра Л. Ушкалова як відповідь на запитання: "Що таке щастя?"

Тоді, коли нічого не болить,
Лиш пада дощ розсипаним намистом,
В патьоках джазу з'явиться на мить
Сумного янгола зникома подобизна.