А вбиває не тільки біль...

У прохолодній, ледь-ледь осяяній липневим сонцем кімнаті стояла мертва тиша. Алька вперто дивилася на чорний екран свого старого телефону, а той підло й зрадливо мовчав. Вона з останніх сил натискала дрібні клавіші своїми зхудлими, довгими пальцями, майже безперервно набираючи смс-ки для абонента на іншому кінці країни, та відповіді все не було.

- Він просто зайнятий… Він просто дуже багато працює заради мене, заради нас, заради майбутнього…, - наче мантру повторювала у своїй голові раз за разом дівчина, виправдовуючи банальну байдужість чоловіка. – Він просто зайнятий…

Ще якихось півроку тому навіть у найлютішій лихоманці було важко уявити Альку безпорадною, кволою та змученою. Близькі підпільно називали її Дзиґою за непосидючість та вертлявість. Вона завжди була у центрі подій, завжди десь всувала свій цікавий ніс або "влипала" в якусь кумедну історію. Всі, хто знав Альку, щиро любили її й вона рідко бувала сама – то яка подружка на каву забіжить, то який знайомий цукерками пригостити зайде. Та тільки в коханні їй не щастило, бо закохувалася завжди не в тих і завжди до нестями. А почуття накривали її з самісінькою головою…

Так сталося й цього разу, тільки ціною такої помилки стало власне Алькине життя.

Їй було трохи більше тридцяти. У зелених, буквально смарагдових очах виблискували надія і безмежна любов до життя. Та десь глибоко-глибоко, за цією псевдо посмішкою, ховалися невимовні сум і розпач. Алька потай рахувала свої останні дні, хоча сама запевняла рідних і близьких у тому, що ще побореться за життя, ще поживе на цьому світі й знову затанцює свою улюблену самбу…

Вони зустрілися випадково, стоячи у черзі в магазині. Всього кілька поглядів і банальних фраз перевернули Алькин світ з ніг на голову. Від цього моменту і до самого кінця в її думках і серці жив тільки він один – Юрко. Кумедні кучері на його рудій голові й бісики у зеленкувато-карих очах взяли Альку у полон і не випустили вже ніколи. Дівчина втонула у вирі почуттів, геть вимкнувши і здоровий глузд, і банальний інстинкт самозбереження.

Після кількох десятків таємних побачень і пристрасних поцілунків під зоряним небом Юрко з Алькою побралися. Їх не зупинили ні значна різниця у віці, ні людський осуд, ні те, що Юрко був відвертим утриманцем, хоча й майстерно це маскував. І все б наче й нічого – Алька закохана, натхненно працює на двох роботах, куховарить, наводить чистоту в квартирі й напрасовує сорочки й футболки, а Юрко тихенько підігріває її фантазії і начебто наполегливо шукає роботу. Майже ідилія. От тільки в Альки була мрія – стати матір'ю. А чоловік не бажав слухати верески немовляти і возитися з підгузками у свої неповні двадцять два. Він хотів комфортно жити для себе. Тож Алька відкладала здійснення найзаповітнішої мрії на "колись потім"…

Допоможіть! Хто-небудь?! Скоріше сюди! Тут дівчина без свідомості! – закричала якась пишногруда жіночка на весь продовольчий магазин на околиці столиці. Там, посеред величезного торгівельного залу, з  повними торбами продуктів, що розсипалися по підлозі, лежала Алька. Перш ніж знепритомніти, вона робила покупки та уявляла, як готуватиме святкову вечерю і повідомить найважливішу в її житті новину своєму коханому – ранковий тест на вагітність показав дві смужки і в жінки в момент за спиною виросли два велетенських, невидимих крила. Вона була готова летіти на зустріч майбутньому, готова здолати час аби прискорити найжаданішу зустріч, зустріч з маленьким клубочком любові, який би пахнув молочком та ромашками.

Отямилася Алька вже у лікарняній палаті. Її очі ковзнули по обшарпаній білій стелі, спустилися по вицвілій стіні й зупинилися на блискучому ґудзику бузкового тла сорочки, що виглядала з-під білосніжного халату лікаря. Потихеньку підвела погляд до обличчя. Окулярів на досить приємному, але надто серйозному обличчі не було. Легка неголеність, швидше за все, дводенна, додавала якоїсь суворості, чи то загадковості. З тонких рожевих вуст вирвався приємний оксамитовий голос. Лікар почав щось розпитувати, але вона того не чула – в її голові, немов бджоли у вулику гуділи думки: що сталося? Де вона? Як малюк? Що з малюком? Що далі? Отямилася тільки після слів "Перепрошую, але ми зробили все, що змогли…".

У Альки пересохло у горлі, серце калатало, немов ось-ось вирветься з грудей, а з очей потекли гарячі солоні сльози. Вона довго не вірила в те, що її мрія втекла від неї. Вона з острахом почала вслухатися в те, що далі промовляв лікар. Говорив він тихо, розмірено і довго. Як їй здалося, цілу вічність він говорив про якісь аналізи, дослідження, лікування… і можливу надію.

- Я ж не хвора була! Я ніколи майже не хворіла! Нежить і той не щозими приходив, - думала про себе Алька. Що він несе? Яка пухлина? До чого взагалі це? – крутилося в голові далі.

З цього дня походи до лікарів стали звичнішими, ніж робота. Страшна підозра підтвердилася – в Альки рак. Він тихо зжерав її жіноче єство і віддаляв від коханого Юрка майже на космічну відстань.

За право стати колись матір'ю Алька боролася до останнього. Вона хотіла подарувати Юркові такого ж рудоволосого кучерявчика, тож на повне видалення жіночих органів не погодилася. Навіть при мізерній можливості колись на собі відчути щастя вагітності, порух нового життя в утробі й при величезному ризику невдалої операції, вона намагалася зберегти свою репродуктивну функцію.

Перша операція, як попереджали лікарі, виявилася невдалою. Замість очікуваного покращення хвороба почала різко прогресувати. Незважаючи на всі намагання медиків, молитви рідних та друзів, Альку прооперували ще двічі й вирізали "все". Короткочасна ремісія подарувала надію на життя, вона підвелася на ноги і трималася майже впевнено. От тільки розлука з коханим вбивала її швидше, ніж хвороба…

Юрко не поїхав з Алькою на курс лікування до іншого міста, він знайшов непогану роботу і втрачати це тепле місце через такі дурниці, як моральна підтримка, не хотів. Раз на місяць чоловік приїздив на короткочасні побачення і в ці дні Алька по-справжньому оживала. Завжди красива й доглянута, вона хотіла і в лікарні залишатися такою. Напередодні кликала подружок і ті її марафетили, наскільки дозволяли умови.

Висохле, змучене хворобою тіло перетворилося майже в мумію. Бліда, неприродного кольору шкіра щільно обтягла кістки. Запалі щоки трохи підрум'янили косметикою, а на облисілу після кількох "хімій" голову одягли акуратну біляву перуку. Дівчата чепурилися, гомоніли не про біль, не про ліки, яких або не знайти, або не докупитися, а про звичні для неї колишньої речі – косметику, знижки, акції, парфуми та курортні походеньки.

Зустріти Юрка вона хотіла не в палаті. Сморід ліків, майже нечутні стогони та скорботність біло-синіх стін стискали її душу, її волю, її почуття. Вона повільно, дрібними кроками спустилася до парку, що на території диспансеру і зупинилася біля каплички. Вперше в житті вона не знала, що відчуває – розпач чи надію. Що робити – молитися чи зректися Бога, який так жорстоко її випробовує?!

Вона майже годину прочекала самотньо на лавці під молодою берізкою, в якої життя, на відміну від Алькиного, тільки розпочиналося. Юрка все не було. Мовчки вилаявшись, що забула в палаті телефон, Алька попленталася в ненависну лікарню. В голові знову рій думок – нащо цей маскарад з перукою та рум'янами, нащо ці зусилля на похід в садок, який виснажив її на весь день?

Після такого тяжкого розчарування Алька впала в депресію і хвороба, немов відчула слабинку, знову активізувалася, але вже з більшим натиском. Через кілька місяців була ще одна операція, але вже на легенях, ще один курс лікування і ще одна хвиля надій…

Доглядати за змученою жінкою в лікарні більше не могли, чи то просто не бачили сенсу, і відпустили додому. До мами. Юрка поруч так і не було. Тіло і душу розривав нестерпний біль. Дози морфію збільшувалися щодня. Очікуваного покращення не було. Її зрадила доля. Її зрадила віра. Її зрадило власне серце.

І битися воно перестало саме в той день, коли за сотні кілометрів її коханий рудоволосий Юрко гучно святкував свій день народження у гамірній компанії молодиць…

На білосніжному ліжку лежало бездиханне тіло молодої жінки, що так і не дочекалася рятівного дзвінка…

Спеціально для збірки соціальних історій "Парасолька" в підтримку паліативним хворим