А ти сумна брела у натовпі байдужім.
І сльози застилали світ жорстокий.
Не відбивалося космічне у калюжі.
У всесвіті спинились роки.
Ніяк свого кохання не забудеш.
Здавалось би, нове вже мало наступити.
І спокою ніяк ти не здобудеш.
По-справжньому нема коли вже жити.
Кохання вмерло. Розпач. Холод.
В душі – смертельна порожнеча.
Нову вже жертву бачить Воланд.
Смакує кров’ю чортівні малеча.
Анатолій ВЛАСЮК
6 вересня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.