Ми заклопотані буденними проблемами: навчання, робота, політична ситуація в країні, хатні справи, сварки, втрачене кохання... Недивно, адже, крім нас самих, цю повсякденність ніхто не вирішить. Людина, як робот, зранку прокидається, їсть, їде машиною/метро на роботу/навчання, приблизно
десять годин зосереджено працює/вчиться, ввечері приходить додому, знову їсть і знесилено засинає. Ця плівка повторюється п'ять днів на тиждень. Потім омріяні вихідні - відпочинок, у понеділок - знову "життя".
Карати себе нема за що, наче існуємо правильно, як всі. Але справжнє життя в цьому шаленому замкненому колі ми так і не смакуємо...
На планеті Земля мешкає трішки більше семи мільярдів людей, і всі вони кожен день зіштовхуються з великими й малими проблемами. Біда в тому, що лише меншість встигає жити, а більшість, на жаль, - ні.
Негаразди були, є і будуть. Марно втішатися думками, що завтра полегшає. Життя - суцільна проблема, якій кожен день треба давати раду. Не спадало таке на думку? Озерніться, бачите: ваш життєвий шлях схожий на конкур (
змагання з подолання перешкод верхи на коні). Ви біжите? перестрибуючи бар'єри, заздалегідь кимось розставлені. Тобто думати, що життя починається там, де закінчуються проблеми - безглуздо. Треба шукати слушну нагоду і радіти їй!
Двадцять перше сторіччя запрограмувало людей: живемо кожен день не як останній, а як попередній. Людина кричить, що вона щаслива, а насправді гірко плаче від самотності, бо рідня, заклопотана буденщиною, не чує її. Ми весь час дивимося в майбутнє, біжимо від минулого, а "сьогодні" пропускаємо повз себе.
Люди встигають усе, але жити...
Озираючись на пройдений шлях, можна зробити висновок: не всяку проблему треба вирішувати. Сил не вистачить виправляти всі помилки. Тому з певної ситуації краще винести урок, а потім відпустити її. Кожна проблема - це безцінний досвід, який здобувається іноді потом і кров'ю. Але після цього людина стає сильнішою, мудрішою, освіченішою.
Буденщина засмоктує. Вона знебарвлює життя, перетворюючи людей на зомбі. Ми втратили здатність радіти сонцю, яке будить нас по понеділках, посміхатися колегам на роботі, нас виводять з рівноваги безкінечні затори дорогою додому, нам набридло кожен день готувати їжу або ходити до магазину...
Людина не розуміє, що це і є життя, адже думає, що в майбутньому на неї чекає щасливіша доля. І тільки тоді, коли ця буденність через якісь обставини зникає, вона усвідомлює ціну втраченого.
Проблеми - це частина життя всіх, хто народився на Землі. Просто деякі люди ставляться до негараздів, як до чергової пригоди, а деякі - як до нездоланного бар'єру між собою й щасливим життям. Кожному необхідно навчитися поєднувати радість життя з вирішенням повсякденних проблем. Цьому не навчать у школі, бо воно набувається роками. Але треба бути терплячими. Нагородою стане щасливе життя (не тільки під час вихідних).
Ми маємо тримати ритм кожного дня. Завтра буде краще, ніж сьогодні, а не гірше, ніж вчора. Щасливе життя - це талант, який є в кожній людині та який треба розвивати. Підіймайте частіше голову до неба, коли йдете вулицею. Відчуйте велич і безмежність неба, тепло сонця; почуйте шелест трав, спів птахів. Поверніться обличчям до життя, адже зі спини ви не встигнете посмакувати щастя! Забудьте хоч на хвильку про проблеми, не відкладайте радощі на потім. Згадайте, що життя одне й швидкоплинне. В кінці шляху навряд чи вас будуть бентежити такі дрібниці, як: нестабільний курс валют, брендовий одяг, погана погода. Життя міряють кількістю щасливих митей, а не матеріальними благами. Усе, що купується - дешеве, бо його вимінюють за папірці. І не треба сильно перейматися через проблему, яку не можна вирішити. Треба розділяти НАДважливе, НЕважливе й те, що може зачекати. Не беріть близько до серця все підряд, бережіть сили й нерви.
Nota bene! Придивіться уважніше: може проблема не ваша:)
ПІСЕНЬКА З ВАРІАЦІЯМИ
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить...
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
(ЛІНА КОСТЕНКО)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Ліля Колісник
