А ТЕПЕР ПРО НАЙДОРОЖЧЕ

24 вересня 2019
Влодко

Уявімо собі, що певну високорозвинену й багату націю кляті вороги вигнали з її заможної, затишної й добре облаштованої країни, причому без інвентаря, харчів, одягу… приблизно, як татар із Криму в 1944-му. Може видатися, що ця нація втратила все, чим вона володіла, але ж знання, навички, корисні вміння, традиції, способи самоорганізації залишилися з цими нещасними, а вони теж є часткою їхнього статку, й то, виявляється, чималою!

Так, за підрахунками Е. А. Араб-Огли, одного з дуже небагатьох авторитетних на Заході радянських учених-«гуманітаріїв», на оці «невидимі матерії» припадає насправді більша частина сукупного національного багатства, а на будівлі, дороги, підприємства, товари та інші матеріальні цінності – менша його частина. Причому Едвард Артурович робив свої висновки, виходячи переважно з оцінки витрат праці на освіту й виховання, тоді як соціальний капітал суспільства насправді має й інші, не менш важливі складники.

… Це відбувається щодня на тисячах торговельних майданчиків цілого світу: усі коливання покупця, який знайшов потрібний йому, але доволі дорогий товар знімає етикетка «Made in Germany». Остання нехибно свідчить про високу якість і відмінні споживчі характеристики, бо виробляти неякісні речі німці просто не вміють. Відтак вони продають на світових ринках більшу кількість товарів і за вищу ціну, ніж могли би продавати, не маючи такої репутації. Добра слава німецьких виробів розкриває перед ними чимало дверей, спрощує дозвільно-реєстраційні процедури, зменшує потребу в їх рекламній «розкрутці». Замість переїхати в країни з дешевою працею, тисячі підприємств залишаються на німецькій землі, дають працю німецьким громадянам, сплачують податки у німецьку скарбницю і т. ін.

Себто саме лише невміння німців працювати погано приносить Німеччині величезні доходи! Це своєрідний капітал, яким володіє німецька нація, але капітал особливого роду – він належить цілій спільноті; ніяка особа, згромадження чи верства населення не може ні похизуватися тим, що відіграє виняткову роль у нагромадженні цього капіталу, ані пред’явити права на виключне володіння певною його частиною. Жодний уряд так само не може записати формування цього воістину «золотого запасу» у свій актив – німецькі вироби майже однаково тішилися визнанням і за кайзерівської Німеччини, й за Ваймарської республіки, й за нацистської доби чи по війні; навіть поділена на дві держави Німеччина в цьому плані залишалася єдиною нацією. Причому передати «на сторону» це своє надбання німці фактично неспроможні, навіть за найбільшого бажання це зробити…

Ми вже згадували про досконалий стан німецького довкілля – наслідок не лише значних видатків на його збереження та суворого природоохоронного законодавства цієї країни, але передовсім високого рівня екологічної свідомості бундесбюргерів. Це теж невидимий і нематеріальний, проте вагомий складник національного багатства, адже свідомість громадян робить екологічну політику влади більш ефективною й до певної міри менш витратною; постають численні громадські та місцеві ініціативи, розвивається волонтерська діяльність у цій царині й, головне – поліпшується якість природного середовища.

Важливою особливістю німецького способу життя є несхильність до демонстрування та підкреслювання соціальних відмінностей. Типовою для супербагатої Німеччини є ситуація, коли, приміром, будинок федерального міністра чи президента корпорації стоїть в оточенні будинків шкільного вчителя, власника продуктової крамниці, поліцейського інспектора тощо, не вирізняючись зовнішнім виглядом чи внутрішнім інтер’єром; власники цих будинків між собою на «ти», спільно їздять на рибалку та відзначають сімейні свята; їхні діти народилися в тому ж пологовому будинку, навчаються в тій самій школі й т. ін. Переваги, які дістає від цього німецьке суспільство є очевидними – сталість політичного ландшафту, низький рівень соціальної напруги, здатність різних класів і соціальних груп злагоджено діяти в кризових ситуаціях тощо. Важко уявити, приміром, щоб німці обрали зрадливого канцлера й некомпетентний бундестаг з єдиною метою помститися чинному політичному класові своєї країни…

Німеччина є країною з високим рівнем достатку, безпеки й соціальної захищеності. У справі втримання та піднесенні цього рівня надзвичайно вагому роль відіграють специфічні складники національної ментальності німців, без яких та сама країна, ті самі матеріальні ресурси та закони працювали б на добробут нації куди менш ефективно. Ми розглянули лише три вочевидь продуктивних компоненти німецької ментальності – насправді таких є набагато більше й їхня сукупність та взаємодія творять вагому частину національного багатства країни.

Соціальний капітал кожної нації має свою унікальну структуру й, певна річ, більшу або меншу вартість, сильно залежну від конкретних історичних умов. Приміром, готовність та уміння збройно захищати свою країну є надзвичайно вартісними в умовах зовнішньої небезпеки, однак тривалий та міцний мир знижує ціну цих якостей; не раз бувало, що народи, які відмінно проявили себе на бойовиськах не спроміглися дати собі раду в мирному житті й навпаки… Чи існує соціальний капітал «зі знаком мінус» - сукупність негативних рис та якостей, здатних погіршувати умови життя та гальмувати національний поступ? Вочевидь існує, проте у відомих авторові джерелах питання не дістало належного розвитку, тож і ми утримаємося від глибших розважань на цю тему. Натомість хочемо наголосити на відносності самого поділу якщо не всіх, то принаймні багатьох ментальних особливостей на позитивні та негативні. Багато чого залежить від контексту функціонування цих якостей, до того ж, як відомо, нема чіткої межі між людськими позитивами й негативами – приміром, між щедрістю й марнотратством, холоднокровністю й байдужістю, сміливістю й безрозсудством, гордістю й зарозумілістю тощо.

… Перемігши Японію на бойовищах Другої світової, американці мали підстави не опасатися японської конкуренції. Вони вважали універсальною власну формулу успіху, в якій рушієм поступу є сильний індивід – піонер, підприємець, винахідник, дослідник. Така людина присвячує життя вдосконаленню своїх здібностей та обдарувань, постійно шукаючи краще місце для їх застосування й не уникаючи конкуренції; «заточена на успіх», вона ніколи не упускає свій шанс і без коливань говорить «Ні!» партнерові, який перестав задовольняти її вимоги. Персонажів такого типу янкі майже не зустрічали в Країні Сонцесходу. Японська етика, зокрема трудова просякнута ідеєю особистої відданості патронові. Типовий японець мав лише один запис у трудовій книжці й основною чеснотою вважав лояльне служіння «своїй» компанії, яка «за руку» провадила його життєвими й кар’єрними щаблями. Замість заохочення індивідуальних здібностей і конкуренції плекався дух «єдиної команди», з якої не слід виділятися; замість удосконалення в одній сфері людину періодично перекидали на нові ділянки праці, які та мусила опановувати «з нуля».

Американським окупантам здавалося, що на фундаменті таких традицій неможливо побудувати стратегію поступу. Вони були безмежно здивовані, коли невдовзі по війні американські ринки почали заповнювати японські товари, які спочатку перемагали дешевизною, але стрімко почали конкурувати в царинах якості й технічної досконалості. Згодом «попливли за океан» робочі місця янкі, і то навіть у таких царинах, де ті вважали себе беззаперечними лідерами, як наприклад в автомобілебудуванні… Американці та європейці почали гарячково вивчати японські методи ведення бізнесу, але їм це мало допомогло – ті методи бездоганно працювали лише в контексті японської ментальності, котра формувалася століттями й повною мірою засвоюється лише особами, які змалечку зростали у відповідному середовищі.

Живемо у добу масового й стрімкого переміщення товарів, послуг, грошей, людей, інформації; всі види капіталу неперервно рухаються країнами й континентами, шукаючи кращі місця для свого застосування. Соціальний капітал становить виняток із цього правила: його масовий експорт/імпорт є неможливим. Нації обмінюються знаннями, технологіями, спеціалістами тощо, проте етика, порядність, мотивація до праці, сімейні цінності, стосунки з соціальним та природним довкіллям… В повному обсязі, а тим більше в їх органічній єдності та взаємному пов’язанні такі якості не передаються «на сторону» й не запозичаються – це той чорнозем суспільного поступу, який вкрай повільно формується матінкою-Природою на конкретному історико-географічному терені – з більшим або меншим успіхом, а часом і з явним неуспіхом. Руйнування цього родючого шару має для націй більш катастрофічні наслідки, ніж економічні кризи чи воєнні поразки.

Утім, збагачувати та поліпшувати соціальний капітал можна доволі навіть успішно. За прикладом знов звернімося до щойно описаного нами повоєнного «японського дива». Якщо працелюбство, етика особистої відданості та клановий дух мали глибоке коріння в японській ментальності, то пильна увага до якості зробленого довший час не була їй притаманна. Навпаки, «візитівкою» Країни Сонцесходу була низька якість її виробів і японці мусили всіляко хитрувати, аби забезпечити їхній продаж на зовнішніх ринках. Однак у 60-х рр., коли нація скуштувала перші плоди економічного зростання, а до влади прийшли технократи із західною освітою пора хитрування скінчилася – від цього моменту поклоніння якості стало національною релігією Японії.

Тема соціального капіталу привертає останнім часом увагу багатьох авторів (П. Бурд'є, Р. Патнем, Дж. Коулмен та ін.), проте їхні висновки здебільшого звучать врізнобій. Бо ж і самі компоненти цього феномену є напрочуд різними: знання, досвід, суспільні норми, традиції, мережі неформальних соціальних зв’язків тощо. Зазвичай дослідник звертає увагу на якийсь один, зрозуміліший і ближчий до його зацікавлень комплекс таких компонентів, недобачаючи впливу решти складників… До речі, при дослідженні родючості ґрунтів постає схожа проблема: одні науковці приділяють першочергову увагу їх хімічному складові, інші – механічній структурі, ще інші – історії формування тощо, між тим родючість, як така є інтегральним наслідком взаємодії всіх цих якостей.

Однак доволі одностайним виглядає висновок про те, що соціальний капітал має свій стрижневий елемент, яким є довіра всередині суспільства. Це те універсальне мастило, без якого риплять, заїдають або взагалі не провертаються коліщата соціальної взаємодії.

Як відомо, основою ринкової господарки є добровільна взаємодія між незалежними підприємцями. Остання не буде можливою, якщо в свою співпрацю ті не авансують – крім коштів, матеріальних цінностей, праці, інтелекту тощо – ще й довіру до своїх партнерів. Причому гроші й обладнання можна придбати чи позичити десь на стороні, брак знань і досвіду надолужити залученням сторонніх фахівців, але відсутність особистої довіри нічим не може бути компенсована. В підручниках із менеджменту не раз можна знайти нібито слушну пораду на цей випадок: постарайтеся дістати додаткову інформацію про свого потенційного партнера, або ж призначте третю сторону арбітром Вашої з ним угоди. Однак інформація та арбітраж рідко коли бувають безкоштовними й своєю чергою породжують проблему довіри до джерел інформації чи особи арбітра… Тому розв’язання проблеми «через третю сторону» не є ефективною альтернативою соціальним зв’язкам, які ґрунтуються на довірі.

(Є щоправда ще один спосіб компенсувати брак знеособленої довіри – підбирати в партнери неодмінно «своїх людей»: знайомого, друга, кума-брата-свата тощо. Так власне й виникає корупція. Поліпшуючи ситуацію для конкретної особи чи клану, своїм «другим кінцем» вона ще більше руйнує довіру, як таку, поглиблюючи розкол суспільства.)  

Позаекономічні сфери діяльності за відсутності довіри пробуксовують так само, як економіка. Парламент і уряд, суд і прокуратура, поліція й церква, незалежні медії й добровільні згромадження… - брак довіри спотворює цілий сенс їхньої діяльності; правдива суспільна роль цих інституцій виявляється в таких випадках не раз протилежною до тієї, яка прописана в законах та установчих документах. Суд, якому не довіряють, приміром, є розплідником злочинності – причому не має особливого значення, чи породжена ця недовіра реальною практикою судових інстанцій, а чи є наслідком упереджень, поголосу, наклепів, забобонів тощо. Тож нема ціннішої та мудрішої поради для тих людських спільнот, які плекають амбітні плани процвітання, поступу, долучення до «сильних світу цього» чи відродження занепалої мови своїх пращурів, ніж «бійтеся втратити довіру одні до одних». Аби лише дослухалися до тієї поради!..

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Всесвітній конкурс дотепних фото дикої фауни визначив фіналістів 2019 року: підбірка
Місія фотоконкурсу Comedy Wildlife Photography Awards полягає в тому, щоб сприяти збереженню дикої природи за допомогою гумористичних, безтурботних образів і позитивних послань.
Читати більше