50 відтінків "української" або сучасна поезія is The New SEXY!

28 листопада 2016
Таїсія

Тендітна дівчина з грайливим волоссям золотисто-мідного кольору замріяно дивиться у далину своїм пронизливим блакитним поглядом, легкий вітер куйовдить кучері, вона бачить мене - широко посміхається і подає руку.

Знайомтесь: Олефіренко Інна, 25 років, українська поетеса, мрійник і майбутнє української літератури. Поговорили про вірші,натхнення і те, як воно бути поетом сьогодні:
 
1. Ми всі родом з дитинства, що вплинуло на твою творчу особистість, як ти зрозуміла, що поет?
 
Чесно кажучи, я про це не думала в дитинстві. Хто я - мені, як і всім дітям, говорили ті, хто мене оточував. До нас, і малих, і дорослих, завжди люблять приліплювати ярлики - кому які подобаються. Тож зрозуміти, хто я (цей процес нині триває), мені вдається лише, відліплюючи від себе тягарі всіх тих найменувань, які б хотіли на мені бачити інші люди. Звісно, таке відкриття може принести рідним чимало розчарувань і відчуття втрати, адже вони часто вбачають в нас те, що їм би самим хотілося. Вони хочуть для нас щастя, та іноді забувають, що воно в кожного своє і не вимірюється ніякими шаблонними матеріями. Правда буває болюча, але вона ж і несе за собою винагороду для тих сміливців, що готові її відкопати, а головне - прийняти. Я пишу, бо інакше в мене не виходить. А коли припиняю на якийсь час, то гублюся, забуваю саму себе, настає апатія, ніби душа атрофується - для мене це нестерпно. Все одно відчуття кристалізуються в мені і згодом слова самі просяться назовні, а якщо їх стримувати, то я можу вибухнути ізсередини. Нерідко таке дійсно трапляється, і тоді непереливки ні мені самій, ані тим, хто в цей час поруч. Але слова все одно перемагають і народжуються. Бо це природний процес, як народження дитини - його неможливо зупинити. Поет - це також ярлик. Але він сам до мене приліпився, бо найкраще відображує мою суть. А це вже робить його чимось середнім між покликанням і сенсом, або водночас і тим, і іншим. У кожного є якийсь такий ярлик і, якби люди його шукали, ні на кого не зважаючи, то всі ми були б набагато щасливіші.
 
2. Кажуть, що написання віршів неможливе без натхнення. Чи погоджуєшся ти з цим, як у тебе це відбувається?
 
Правду кажуть. Натхнення кожен розуміє по-своєму. Однак суть його одна: це коли твоїми руками, ногами чи губами малює, готує їсти, пише, танцює, говорить, цілується, співає чи що-завгодно робить ніби хтось інший. Ти стаєш посередником між кимось, хто вказує/направляє, що і як робити, і своїм творінням, при цьому вкрай гостро відчуваючи сам процес. Інакше кажучи - це зв'язок з Усесвітом (космосом, Богом, джерелом - називайте, як хочете). Потім зв'язок припиняється - і ти сидиш собі, як ні при чому, і самій невтямки, як це сталося. Залишається лише післясмак. Щось на зразок екстазу, іноді легкого, іноді - дуже сильного. Це ривок бажання, стримувати його важко. Та й ні до чого. 
 
3. Про що твої вірші, що ти хочеш донести читачам?
 
 Про все. Переважно про любов, у всіх її виявленнях. Хоча буває по-різному. Пишучи, я не можу нічого прагнути, адже я це роблю ненавмисне, однак я знаю, що моя місія - достукатися до людської душі, розбудити, розворушити її, запалити в ній життя. І щоб мене почули - так, це я хочу. Де ви знайдете поета, який би не хотів, щоб його почули? І коли мої рядки знаходять відгук у душах тих, хто їх читає, я відчуваю неабияку насолоду. Тоді я знаю, що все недарма.
А там, де намір звужується до будь-яких особистих інтересів, там вже правди не відшукати. Я пишу, не думаючи. А як починаю думати - не пишу. Сподіваюсь, у цьому житті я думатиму менше, ніж писатиму. 
 
4. Що для тебе вік? Чи ти вважаєш, що творчість стає кращою з часом?
 
Ніщо. Віку не існує. Яка радість, що віку не існує! Це одне з моїх найулюбленіших відкриттів. Є лише еволюція. І деградація - як не крути, теж є. Так і виходить, що хтось еволюціонує вже в двадцять, а хтось у п'ятдесят і досі деградує. Або навпаки. А роки тут зовсім ні до чого.
Тож творчість також еволюціонує. Вона вимагає чутливості, а відтак - сили духу. Черствим людям сила зайва - вони все одно нічого не відчувають. А чутливим, щоби знести весь жах і чарівність цього світу, треба чимало сили. Еволюціонуючи, ми робимося чутливішими і загартованішими. А еволюція творчості - це вже як наслідок внутрішніх трансформацій. І так у всьому.
 
5. Як ти гадаєш, на сьогодні, яке твоє найбільше досягнення, яка помилка, що б ти зробила по-іншому?
 
Помилок не буває. Є уроки життя. Я їх вчу, хоча не завжди занадто охоче. Те, що я вже вивчила з так званих помилок, я б не купила ні за які гроші. Та й багато творчості виродилося саме з них. Окрім того, як же вчитися (еволюціонувати) без помилок? Тому я б не хотіла нічого переінакшувати, а деякі помилки я б із задоволенням скоїла іще раз, а то й декілька разів. Єдине - варто було частіше говорити моїм рідним про те, як я їх люблю. Але це я наздоганяю вже зараз.
А взагалі, в юності та ранній молодості я багато дров наламала. З опалу, від незнання та розгубленості, від страху та непристосованості, від юнацького максималізму, врешті-решт. Я б і розповіла, та гадаю, що не всі ще готові до таких бурхливих одкровень.
Щодо досягнень, їх ціла купа. Але  тільки тому, що деякі речі даються мені важче, ніж іншим. Та найбільше з них - це, звичайно, відкритися світові. Я припинила ховатися і повернулася до людей обличчям, відкривши серце. 
 
6. Що ти думаєш про творчість в Україні, який наш потенціал?
 
Великий. У нас величезний потенціал, бо ми - навдивовижу творча нація, яка просто трошки збилася зі шляху і тепер блукає і сама не знає, за що їй братися. Одним словом, в України ті ж симптоми, що й у моєї ранньої молодості. І робити їй треба якраз те ж саме, що і мені, і всім нам - згадувати, хто ми є насправді. І йти своїм тернистим шляхом. Бо тернисті шляхи - це якраз ті, що ведуть до зірок. 
 
7. Ти така молода, гарна і талановита, що б ти побажала молодим поетам в Україні, які тільки починають свій шлях?
 
Дуже дякую. Я їх не знаю, та якщо вони є, то я бажаю їм того ж, що і решті людей на планеті (і собі в тому числі) - любові та сміливості. Сміливості бути собою, слухати серця, сміливості робити добрі справи, не чекаючи винагороди, жити, не розраховуючи на те, що твоє життя зрозуміють, сміливості шукати правди і говорити про неї і, врешті-решт, сміливості любити - бо це ж і є те, за чим ми всі сюди прийшли.
 
******
Не свари мене, що я між люди гола,
не зазнавши сорому, іду.
Я так само змучена і квола,
як оті жоржини у саду.
 
Я люблю куйовдить жовте листя,
збурена нехай і не свята, -
хто тебе з лукавого обійстя,
як не я, до правди поверта?
 
Ізгори сердито подивися
і до рук ще теплою бери.
Тільки я благаю - не сварися,
зайвих передмов не говори!
 
Сили не шкодуючи, - кохайся!
Сто разів у вигадці клянись.
Та моєї правди не цурайся,
і на мою щирість не сварись.
 
Може, я іду собі роздіта,
хоч кругом байдужі всі й чужі,
я просто хотіла з цього світу
доторкнуть фінальної межі.
 
Олефіренко Інна 21.08.'16
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Чому я не втомлююся жити": огляд книги Ярослава Мельника
Стільки вітаїзму у назві, стільки неврозу на сторінках... Хто такий автор, та де межа його реальності і з'ява вигадки? Чи вартують маси читати геніальних письменників, якщо перші не втямлять глибини, анулюючи культурну вартість, у той час, коли останні того не пробачать?
Читати більше
Уособлення елегантності і простоти: Живанші
Givenchy - еталон стилю, який майстерно створений Юбером де Живанші з благородної краси, вишуканості та урочистості. Стиль, який творився роками та став натхненням для багатьох. Про творчий порив, муз та учителів модного дому Givenchy - у статті.
Читати більше
Пікассо та його спокуси
Іменитий Пікассо та його Ольга. Жінка, яка кохала відомого художника все життя. Але його норов не міг втамувати спрагу. Йому були потрібні інші музи. Як кажуть французи, таке життя. От дивишся на фотографії, де люди щасливі, і в голові не вкладається, що хтось із них може завдати такого болю іншому. Детальніше - у статті.
Читати більше