Тендітна дівчина з грайливим волоссям золотисто-мідного кольору замріяно дивиться у далину своїм пронизливим блакитним поглядом, легкий вітер куйовдить кучері, вона бачить мене - широко посміхається і подає руку.
Знайомтесь: Олефіренко Інна, 25 років, українська поетеса, мрійник і майбутнє української літератури. Поговорили про вірші,натхнення і те, як воно бути поетом сьогодні:
1. Ми всі родом з дитинства, що вплинуло на твою творчу особистість, як ти зрозуміла, що поет?
Чесно кажучи, я про це не думала в дитинстві. Хто я - мені, як і всім дітям, говорили ті, хто мене оточував. До нас, і малих, і дорослих, завжди люблять приліплювати ярлики - кому які подобаються. Тож зрозуміти, хто я (цей процес нині триває), мені вдається лише, відліплюючи від себе тягарі всіх тих найменувань, які б хотіли на мені бачити інші люди. Звісно, таке відкриття може принести рідним чимало розчарувань і відчуття втрати, адже вони часто вбачають в нас те, що їм би самим хотілося. Вони хочуть для нас щастя, та іноді забувають, що воно в кожного своє і не вимірюється ніякими шаблонними матеріями. Правда буває болюча, але вона ж і несе за собою винагороду для тих сміливців, що готові її відкопати, а головне - прийняти. Я пишу, бо інакше в мене не виходить. А коли припиняю на якийсь час, то гублюся, забуваю саму себе, настає апатія, ніби душа атрофується - для мене це нестерпно. Все одно відчуття кристалізуються в мені і згодом слова самі просяться назовні, а якщо їх стримувати, то я можу вибухнути ізсередини. Нерідко таке дійсно трапляється, і тоді непереливки ні мені самій, ані тим, хто в цей час поруч. Але слова все одно перемагають і народжуються. Бо це природний процес, як народження дитини - його неможливо зупинити. Поет - це також ярлик. Але він сам до мене приліпився, бо найкраще відображує мою суть. А це вже робить його чимось середнім між покликанням і сенсом, або водночас і тим, і іншим. У кожного є якийсь такий ярлик і, якби люди його шукали, ні на кого не зважаючи, то всі ми були б набагато щасливіші.
2. Кажуть, що написання віршів неможливе без натхнення. Чи погоджуєшся ти з цим, як у тебе це відбувається?
Правду кажуть. Натхнення кожен розуміє по-своєму. Однак суть його одна: це коли твоїми руками, ногами чи губами малює, готує їсти, пише, танцює, говорить, цілується, співає чи що-завгодно робить ніби хтось інший. Ти стаєш посередником між кимось, хто вказує/направляє, що і як робити, і своїм творінням, при цьому вкрай гостро відчуваючи сам процес. Інакше кажучи - це зв'язок з Усесвітом (космосом, Богом, джерелом - називайте, як хочете). Потім зв'язок припиняється - і ти сидиш собі, як ні при чому, і самій невтямки, як це сталося. Залишається лише післясмак. Щось на зразок екстазу, іноді легкого, іноді - дуже сильного. Це ривок бажання, стримувати його важко. Та й ні до чого.
3. Про що твої вірші, що ти хочеш донести читачам?
Про все. Переважно про любов, у всіх її виявленнях. Хоча буває по-різному. Пишучи, я не можу нічого прагнути, адже я це роблю ненавмисне, однак я знаю, що моя місія - достукатися до людської душі, розбудити, розворушити її, запалити в ній життя. І щоб мене почули - так, це я хочу. Де ви знайдете поета, який би не хотів, щоб його почули? І коли мої рядки знаходять відгук у душах тих, хто їх читає, я відчуваю неабияку насолоду. Тоді я знаю, що все недарма.
А там, де намір звужується до будь-яких особистих інтересів, там вже правди не відшукати. Я пишу, не думаючи. А як починаю думати - не пишу. Сподіваюсь, у цьому житті я думатиму менше, ніж писатиму.
4. Що для тебе вік? Чи ти вважаєш, що творчість стає кращою з часом?
Ніщо. Віку не існує. Яка радість, що віку не існує! Це одне з моїх найулюбленіших відкриттів. Є лише еволюція. І деградація - як не крути, теж є. Так і виходить, що хтось еволюціонує вже в двадцять, а хтось у п'ятдесят і досі деградує. Або навпаки. А роки тут зовсім ні до чого.
Тож творчість також еволюціонує. Вона вимагає чутливості, а відтак - сили духу. Черствим людям сила зайва - вони все одно нічого не відчувають. А чутливим, щоби знести весь жах і чарівність цього світу, треба чимало сили. Еволюціонуючи, ми робимося чутливішими і загартованішими. А еволюція творчості - це вже як наслідок внутрішніх трансформацій. І так у всьому.
5. Як ти гадаєш, на сьогодні, яке твоє найбільше досягнення, яка помилка, що б ти зробила по-іншому?
Помилок не буває. Є уроки життя. Я їх вчу, хоча не завжди занадто охоче. Те, що я вже вивчила з так званих помилок, я б не купила ні за які гроші. Та й багато творчості виродилося саме з них. Окрім того, як же вчитися (еволюціонувати) без помилок? Тому я б не хотіла нічого переінакшувати, а деякі помилки я б із задоволенням скоїла іще раз, а то й декілька разів. Єдине - варто було частіше говорити моїм рідним про те, як я їх люблю. Але це я наздоганяю вже зараз.
А взагалі, в юності та ранній молодості я багато дров наламала. З опалу, від незнання та розгубленості, від страху та непристосованості, від юнацького максималізму, врешті-решт. Я б і розповіла, та гадаю, що не всі ще готові до таких бурхливих одкровень.
Щодо досягнень, їх ціла купа. Але тільки тому, що деякі речі даються мені важче, ніж іншим. Та найбільше з них - це, звичайно, відкритися світові. Я припинила ховатися і повернулася до людей обличчям, відкривши серце.
6. Що ти думаєш про творчість в Україні, який наш потенціал?
Великий. У нас величезний потенціал, бо ми - навдивовижу творча нація, яка просто трошки збилася зі шляху і тепер блукає і сама не знає, за що їй братися. Одним словом, в України ті ж симптоми, що й у моєї ранньої молодості. І робити їй треба якраз те ж саме, що і мені, і всім нам - згадувати, хто ми є насправді. І йти своїм тернистим шляхом. Бо тернисті шляхи - це якраз ті, що ведуть до зірок.
7. Ти така молода, гарна і талановита, що б ти побажала молодим поетам в Україні, які тільки починають свій шлях?
Дуже дякую. Я їх не знаю, та якщо вони є, то я бажаю їм того ж, що і решті людей на планеті (і собі в тому числі) - любові та сміливості. Сміливості бути собою, слухати серця, сміливості робити добрі справи, не чекаючи винагороди, жити, не розраховуючи на те, що твоє життя зрозуміють, сміливості шукати правди і говорити про неї і, врешті-решт, сміливості любити - бо це ж і є те, за чим ми всі сюди прийшли.
******
Не свари мене, що я між люди гола,
не зазнавши сорому, іду.
Я так само змучена і квола,
як оті жоржини у саду.
Я люблю куйовдить жовте листя,
збурена нехай і не свята, -
хто тебе з лукавого обійстя,
як не я, до правди поверта?
Ізгори сердито подивися
і до рук ще теплою бери.
Тільки я благаю - не сварися,
зайвих передмов не говори!
Сили не шкодуючи, - кохайся!
Сто разів у вигадці клянись.
Та моєї правди не цурайся,
і на мою щирість не сварись.
Може, я іду собі роздіта,
хоч кругом байдужі всі й чужі,
я просто хотіла з цього світу
доторкнуть фінальної межі.
Олефіренко Інна 21.08.'16
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Ліля Колісник
