5 книг, які будуть варті вашої уваги на Книжковому Арсеналі

Олексій Філановський. Провінціал. – Х.: Фабула, 2021

Захопливе чтиво про сиву, як-то кажуть, давнину саме на часі, коли є можливість порозмислити не лише над щоденною вигодою, але й над сенсом життя. У романі ж це час, коли певний період, а саме від 1309 по 1378 рік, резиденція римських пап перебувала не в Римі, а в Авіньйоні (Франція). Через криваві конфлікти між римськими аристократичними родами папський двір у 1309 році переїхав до Авіньйона - місто, що належав графам Провансу, де глави католицької церкви відчували себе в більшій безпеці. Натомість герой роману зумів поєднати біблейську мудрість з фінансовою стабільністю і навіть успіхом не лише для себе, але й для рідного краю. Отже, це історія про зростання, мужніння та становлення цього славного персонажа історії не лише Франції XIV століття, адже деякі речі, вигадані ним мають світову славу. І це не лише винайдений Дефаном рецепт лікеру «Шартрез», але й більш глобальні надбання. Філософ і богослов, реформатор і вчений, він пройшов шлях від ченця до кардинала і управителя папською скарбницею, створив унікальну фінансову систему, заклав основи сучасної економіки і книжкової торгівлі, ввівши, окрім всього, систему безготівкових розрахунків. І головне, залишався при цьому в тодішньому світі війн, міжусобиць і епідемій, одночасно стоїком і епікурейцем.

Ірина Жураковська. Твоя М. – Чернівці: Видавництво 21, 2021

Долі обох героїнь цього роману напрочуд схожі, хоч одна з них – вінницька офіціантка Марина, яка подалася до Парижа на заробітки, а друга – німкеня Марія, яка більш за все на світі любить науку і скрипку, але їде на навчання до того ж міста. Позаду в першої - життя у знавіснілій родині, коли мама і брат не вірять в успіх будь-якої її справи, а батько гнобить, б’є і вважає нікчемою, хоч сам «торгує на базарі всяким мотлохом: то контрабандні парфуми з Угорщини, то польські «диво-сковорідки», то китайські чаї від усіх хвороб, то ще якийсь непотріб». Друга так само, зневірившись у підтримці родини, де батько вдруге одружився, а саму її вважають сірою мишкою, тікає до паризького університету. Далі в обох – кохання й зради, розчарування й депресії, крім того, сексуальне насильство у Марії (у Марини це трапилося ще в Україні), і все це на тлі Майдану і Революції гідності в житті першої і зміна орієнтації та подальший шлюб з професором у другої. Жага до життя, бажання довести світові власну вартість, самореалізуватися, позбувшись токсичних стосунків – ось те, що продовжує об’єднувати історії обох героїнь, і саме Париж стає символом цих драматичних змагань. Місто, куди повертається і Марина, ставши лікаркою і потім і успішною менеджеркою, і Марія, вже будучи дружиною професора, щоразу виникає в їхньому житті. І як завжди, навзамін коханню. «– То, може, й мені не їхати?  – Чого б це? – Ну, бо а як же ми? – А що ми? – Ну… ми? Ми з тобою? Ми ж будемо так далеко… – Буває… – Ну серйозно, Ігорю, я так не зможу. Стосунки на відстані – це так складно, я не витримаю. – То це просто вирішити: немає стосунків – немає проблеми. У Марини зупинилося серце. Вона повільно відсторонилася від нього, зазирнула в обличчя: – В якому сенсі?»

Галина Крук. Хто завгодно, тільки не я. - Х. : Віват, 2021

Оповідання у цій збірці – ніби існуючі самі по собі історії, яких чимало довкола, хіба що ніхто не записує. Але такий прийом відомої поетки – удавана легкість і спокуслива простота, адже недаремно передмову до її книжки написав Тарас Прохасько, який добре розуміється на тому, з чого можна зробити чудову прозу. І хто саме мав би її зробити. «І коли вона каже: «Хто завгодно, тільки не я», - попереджає він, - то грається словами, оминаючи їхню пастку. Бо зрозуміло, що це вишуканий прийом мудрого оповідача. Звичайно, що тільки вона». І тому «Миттєве» тут сусідує з «Тим, що залишається», «Ангелоїдка»  співіснує з «Аналізатором», а «Рибина» уживається із твердженням, що довкола «Забагато води», а завершують розмову «Карантинні хронічки Марії». І навіть оповідання «Цицьки» виявляється нічим іншим, як мандрівкою у дитинство, де живе, виявляється, доктор Фройд. Хіба може бути інакше у львівські прозі? «Це була та мить, коли пан Голавський почав відкриватися докторові Мельцу якоюсь своєю новою гранню: ще не діамант, але вже точно багатогранник. Бо сам доктор ніколи й не замислювався над усіма тими відмінностями: де закінчуються «груденята», а де вже починаються «перса», де ще нейтральний «бюст», а де вже цілком конкретні такі «буфери» чи «цицьки». «Стоп-стоп-стоп, — загамував себе в думках доктор Мельц, — а от цицьок на малюнках пана Голавського якраз і не було». І це точно про щось свідчило».

Тамара Вронська, Олена Стяжкіна. Мінусники: покарані простором. – К.: Темпора, 2021

З цієї книжки можна довідатися про те, як за радянських часів «карною» була не лише медицина чи законодавство з його «п’ятою графою» у паспорті, а навіть географія. Тож наразі мова про особливу категорію громадян «країни Рад», яких було визнано «соціально небезпечними» й покарано забороною селитися в низці місцевостей СРСР після примусового «видалення» з місць постійного проживання, а також відбуття покарання у системі ҐУЛАҐ. Таким чином, «мінусними» — це вербальний та соціальний витвір радянської держави, яка через репресії, дискримінацію й контроль створювала спільноти «своїх» і «чужих», тавруючи останніх каральними методами та формуючи специфічну мову для їх позначення. Авторки книжки аналізують процес конструювання більшовицької концепції географічної ізоляції «нелояльних» і визначають логіку творення радянського простору як простору заборон. Режимність радянських територій аналізується не лише як прояв сталінської репресивної політики, але як органічна частина функціонування тоталітарного механізму, перші оберти якого відбулися одночасно із захопленням влади більшовиками.

Петро Антип. Велика казка про маленького хлопчика. – К.: Наш Формат, 2021

Автор цієї казки — відомий український скульптор, архітектор, художник, громадський діяч, який наразі ще й у прозі розкриває свій оригінальний світогляд. Його тексти - це вилиті у формі казки-притчі розмисли митця про людину і світ, про становлення юної особистості, про одвічну боротьбу добра і зла, яка не припиняється ні на хвилину, і про те, яким важливим є ненастанний пошук гармонії у Всесвіті. ««Сонце біжить золотим колом. Квіти розцвітають на квітах. Зірки йдуть до ночі, а біла хмара мандрує попід небесами. Річка, хоч би які загати їй ставили, все одно знайде дорогу до моря, — чуприна Хлопчика ставала дибки від думок. — Щоб стати Велетнем, треба зробити щось значущо велике. Чи, може, достатньо залізти на гору або на дуба, щоб стати здоровенним? А Ліліпутам, мабуть, треба жити як комахам? Ні. Певно, навпаки: серед комах я буду Велетнем, а на дубі — Ліліпутом. Треба хутко бігти, поки небо низенько над землею. Поки я можу взяти Сонце в руки, тримати міцно, спитати, попросити. Місяцеві воно допомагає — напевно, допоможе і мені».

Фото: Ірина Жураковська, письменниця - офіційна сторінка