5 книг, де відкривають завісу таємничості

Андрій Зіменковський. Алхімія без упереджень. – Л.: Кварт, 2022

Це важливе для нашого сьогодення дослідження - по суті, переосмислення суспільної думки щодо алхімії як суміші містицизму та шарлатанства. "Перефразовуючи відомий вислів щодо філософії, хочеться запитати: "Вам не подобається алхімія? Проте, даруйте, а що Ви знаєте про алхімію?" - зауважує автор і тут-таки застерігає: - Якщо ми не зрозуміємо сутність розвитку алхімії, її місце в загальній структурі людського мислення, ми не зможемо навіть сподіватись зрозуміти її суть та значення". Так само нам нагадують, що алхімією займались чи не найкращі уми історії - Ньютон, Альберт Великий, Фома Аквінський тощо. З уваги на це книжка унікальна ще й тому, що у ній вперше перелічені витримки з біографій вчених, які серйозно займались алхімією. Таким чином, це своєрідна спроба реабілітації алхімії через авторитетів науки і громадських діячів, які її розвивали.

А не лише, додамо, шукали золото і Філософський Камінь – алхіміки, як побачимо з авторової оповіді, були реальними, часом дуже обдарованими та значимими у суспільстві людьми. Таким чином, ця книжка відомого вченого, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри менеджменту в охороні здоров’я, фармакотерапії і клінічної фармації привідкриває завісу таємничості над містицизмом і езотерикою досі опальної алхімії. Яка, як знати, панувала більше 13 століть. Її адептами, прихованими послідовниками і відкритими фанатами було багато відомих науковців та суспільних і навіть релігійних діячів. Так само вперше у цій праці Андрія Зіменковського показано позитивний історичний звязок алхімії та релігії. Спонукаючи читачів до роздумів та аналізу, автор приводить до відомого алхімічного твердження: «В душі кожної людини є внутрішня лабораторія, в кожному живе алхімік, який робить свою Душу досконалою».

Олексій Зарецький. Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму. – К.: Прометей, 2023

Ця книга – початок відновлення історичної справедливості у справі загибелі не лише відомої київської діячки, про яку мова, але й Івасюка, Чорновола, Сашка Кривенка… Дослідження Олексія Зарецького "Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму" (К.: Прометей) занурює нас у ті часи, коли т.зв. "відлига" у черговий раз показала, що сила українського духу не знає меж – ані у житті, ані в смерті. Героїня дослідження, українська художниця та дисидентка, громадська діячка, правозахисниця та яскрава представниця руху шістдесятництва Алла Горська не визнавала обмежень у творчості, свободі слова та думки. А як відомо, у ті часи це було вкрай небезпечно. Горську переслідували, їй погрожували, її мистецькі твори знищували, друзів та однодумців заарештовували та вбивали. В 1961-1965 роках разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та ін. стала однією з організаторів і активною членкинею Клубу творчої молоді "Сучасник", тодішнього центру українського національного життя у Києві. У цей же час свідомо перейшла на українську, якої не вивчала в школі, вихована у російськомовній сім'ї. Не здавшись і не полишивши своїх поглядів і переконань, Алла Горська була підступно вбита КДБ, а саме вбивство зрештою "повісили" на свекра художниці.

Маркус де Сейтуа. Код творчості. Як штучний інтелект вчиться писати, малювати, думати. – К.: ArtHuss, 2023

Автор цієї книжки закликає нас згадати, що означає бути людиною. Мовляв, чи може машина творити, чи може вона вчитися на мистецтві, яке рухає нами, і зрозуміти, що відрізняє його від земного? А ми й самі вже знаємо. Принаймні щодо людини – не щодо бездушної машини, чи пак штучного інтелекту. Легкодухість, легковажність, марнославство – це щодо нас, смертних. Пригадуєте історію з італійцем, який покінчив із собою після розмов із штучним інтелектом? Код смерті, виходить, – і саме так варто назвати книжку Маркуса де Сейтуа "Код творчості. Як штучний інтелект вчиться писати, малювати, думати"? Хоча, кожну річ варто використовувати за потребою, а не перевіряти правдивість машинних відповідей, через що й постраждав вищезгаданий бідака. Ви, до речі, коли-небудь спілкувалися, як він, зі штучним інтелектом? З тим самим ChatGPT, до прикладу. Питаєш, наприклад, про дітей відомого поета, а тобі кажуть, що у нього лише дочка. І складають цілу її біографію, а коли, дочекавшись фіналу машинних фантазій, повідомляєш, що за всіма енциклопедіями у нього двоє синів і ніякої дочки, вам кажуть: так, вибачте, я помилився. Але декому досить, щоб з’їхати з глузду. Або як той італієць… Утім, автора книжки це не обходить, він править своєї. Чи зможе комп’ютер коли-небудь скласти симфонію, написати роман, чи намалювати шедевр? І якщо так, то чи зможемо ми відрізнити це від того, що зробила людина? Ми починаємо усвідомлювати, скільки завдань машини можуть виконувати так само добре, як ми, якщо не краще.

Наприклад, брехати, еге ж? Але хіба це важливо? "Що саме надає витвору цінності? – мучиться автор. - Чи йдеться просто про ціну? Чи необхідне визнання цінності іншими? Я можу вважати цінними свій вірш чи свою картину, але малоймовірно, що багато інших людей погодилися б з моєю концепцією їхньої цінності. Незвичайний роман із безліччю несподіваних поворотів сюжету може бути порівняно малоцінним. Але новий і дивовижний підхід до літератури, архітектури чи музики, що поступово отримує визнання серед інших і змінює наше сприйняття речей зазвичай визнається цінним. Саме це Кант називає "зразковою оригінальністю", оригінальним діянням, яке стає джерелом натхнення для інших. Довго вважалося, що ця форма творчості властива лише людині. Однак на певному рівні всі ці прояви творчості — ​результат нейронних і хімічних процесів. Вони й утворюють людський код, який упродовж мільйонів років відточувала у нашому мозку еволюція". Словом, будемо дружити. Ясна річ, з машинами. Бо творчість, виявляється, заснована на алгоритмах, і завдання цієї книги - перевірити можливості нових моделей штучного інтелекту, щоб дізнатися, чи зможуть вони коли-небудь створити щось таке, що порівнювалося б з чудесами нашого людського коду або навіть перевершувало їх. Головне, про поетових синів та дочок при цьому не питати.

Карл Саган. Світ, повний демонів. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2023

Ця весела книжка про серйозні речі – справжній маніфест науки. Наука ж буває веселою, чи не так? У той самий час "Світ, повний демонів" Карла Сагана - маніфест скептика, підручник здорового глузду та наукового методу. У ній автор - відомий американський астрофізик і популяризатор науки, автор численних наукових праць і фантастичних оповідань, володар Пулітцерівської премії у сфері літератури, медалі NASA, статусу Великого американця та ще багатьох престижних премій і нагород - підбив підсумки свого колосального наукового досвіду. Учений розбиває вщент псевдонаукові міфи. Факти, підкріплені залізними логічними аргументами, спростовують фальшиві наукові теорії, які тривалий час видавалися за серйозні дослідження. Карл Саган вчить читача критично мислити й не забувати про здоровий глузд. Книжка, за визначенням самого автора, є найкращим керівництвом зі зняття локшини з фальшивих наукових істин, яким він протиставляє справжні відкриття. Признатися, його самого іноді сприймали за іншого. Невже за Карла Фрідріха Ієроніма? Тобто Мюнхгаузена. Автор розповідає, як одного разу він прилетів на конференцію вчених та телеведучих, на якій вирішували, як підвищити рівень науково-популярних передач комерційними каналами. І як при тому водій, якого прислали по автора в аеропорт, спитався, чи не напружує, що того звати так само, як знаменитого вченого? Якщо ж серйозно, то це остання книга Карла Сагана, що вийшла вже після його смерті. І присвячена вона одній з його улюблених тем – людському розуму та боротьбі з псевдонауковою дурістю. Міфи про Атлантиду та Лемурію, зустрічі з інопланетянами, реінкарнація та снігова людина – у "Світі, повному демонів" послідовно і нещадно викриваються міфи, створені невіглаством і страхом. Причому не обов'язково в Америці, в якій псевдонаука та містицизм поширилися ширше, ніж в інших місцях. Адже той же фахівець гнути ложки поглядом і спілкуватись із неземними цивілізаціями силою розуму Урі Геллер родом із Ізраїлю; в Алжирі все більше людей звертається за порадою до ясновидців і віщунів, а вище керівництво Франції аж до екс-президента взагалі виявилося залученим до скандалу, коли мільйони доларів вкладалися в шахрайську витівку добувати нафту з повітря.

Олексій Коваленко. Планета грибів. – К.: Віхола, 2023

За стилем написання ця книжка чудово вкладається в нинішню матрицю книжок, написаних "зацікавленими" спеціалістами. Тобто тими, для яких наука – не робота, а життя. Нестандартно, провокаційно, цікаво. Один з авторів передмови навіть пише про мало не лавкрафтіанське зіткнення з формами життя, яке відбувається у книжці. Звісно, насправді все набагато складніше, як застерігають видавці. І про це у своїй книжці розповідає автор-ботанік. Зокрема про те, що спільного у Плінія Старшого і глив, або які гриби із собою носила "снігова людина". Також згадуються танцювальна чума, полювання на відьом (і те, як до всього цього причетні гриби), скільки коштує найдорожчий гриб у світі, як гриби долучилися до картопляного голоду в Європі, які гриби росли на стінах 4-го енергоблока та хто згубив австралійських спортсменів. А ще, звичайно, про ЛСД і псилоцибін, печериці, що ніякі не шампіньйони, як нашій ранковій чашці кави загрожує паразитичний гриб, чи можна створити з грибів мʼясо та що таке той чайний гриб. "Найголовніше завдання цієї книжки – пояснює автор, - посіяти у вас спори захоплення паралельним виміром дивовижних істот, сприяти їхньому проростанню та формуванню плодових тіл, симбіозу зі світом справжніх володарів нашої планети – грибів".

Ілюстрація: Raceanu Mihai Adrian