Вона вбігла в офіс – розпашіла, захекана. Відразу метнулася до свого комп’ютера, включила, намацавши Power неслухняними пальцями. Старенький комп закректав і почав повільно «вантажитися». Тим часом вона зняла пальто, налила в електрочайник воду для ранкової кави, розклала папери на робочому столі – вигляд був такий, ніби вона вже приступила до праці.
Останні 45 ранків її життя розпочиналися саме із включення комп’ютера. Вона робила це тремтячими руками, у затамованому нетерпінні, якого не можна було ні в якому разі виказати колегам по роботі.
Ось уже 45 днів вона листується із незнайомцем в інтернеті. І це – єдине, що заповнює її життя змістом, радує, змушує вранці схоплюватися і бігти на роботу. Вона закохалася. В кого? Вона і сама не знає: аватарки нема, ім’я якесь таке звичайне, яке навіть не варто запам’ятовувати, жодної особистої інформації на сторінці. Але він – її Рідненький. А вона – його Сонечко. І аж ніяк не інакше.
Колеги заходили в кабінет, віталися, пили ранкову каву, налаштовувалися на роботу. Вона робила вигляд, що слухає їхні балачки, навіть намагалася щось сказати «в тему», але мозок болем обпікала лише одна думка: чому сьогодні вранці не було жодного слова від Рідненького? Що трапилося?! Намагалася сконцентруватися над стосами тек, але краєм ока пильнувала електронну скриньку на екрані комп’ютера. Коли мимо проходила начальниця, тремтячою рукою згортала сторінку на моніторі й одягала маску діловитості на обличчя. Знала: актриса з неї ніяка і «намалювати» зосередженість на роботі, коли думки розсипаються, мов розірване намисто, їй не під силу. Лише нижче схиляла голову над документами.
«Рідненький! Що могло трапитися? Ти здоровий? У тебе все гаразд? Якісь проблеми? Боже… Так не можна! Треба перестати про це думати! Як?!»
Насилу досиділа до обідньої перерви. Апетиту не було зовсім, їжа викликала лише огиду. Перерва була аж надто довга... Колега почала розмову про прочитані книги. Виявляється, люди ще й встигають читати у вільний від роботи час! Книги її не дуже цікавили: домашні турботи поглинали весь час після офісу. Чоловік завжди був прискіпливим до напрасованих сорочок і вчасно поданої їжі, свекруха мала своїх «тарганів» в голові. Синочок – її радість і гордість – був лише приємним материнським клопотом.
- Уявляєте? Переписувалися в інтернеті, переписувалися, а потім вирішили зустрітися! Вона поїхала на зустріч із незнайомим чоловіком! – раптом долинуло до її свідомості.
- Хто поїхав на зустріч із незнайомим чоловіком? – перепитала вона, і злякалась, що саме питання, а особливо вираз її обличчя видадуть усі її потаємні думки.
- Сюжет такий! Невже не читала «Самотність у мережі»?
- Ні, не читала, – видушила з себе. – Хто написав?
- Поляк один, Януш Вишневський. Зараз дуже популярний…
- І що було далі? Вони зустрілися?
Мелодія телефону перервала цікаву їй розмову. Вона взяла до рук мобільний. Невідомий контакт настирливо хотів, аби вона відповіла.
- Алло! Слухаю.
- Сонечко, привіт! Це я. Я хочу тебе бачити!...
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Щастя тобі, дорога моя світла Світланочко))))