|
15 вересня 2017
Олена Українка |
Нетрадиційна концепція цієї знакової для української історіографії книги полягає в тому, що історія України розглядається у ній у світовому контексті.
На Заході дослідження української історії професора Йоркського університету в Торонто (Канада) українця за походженням Ореста Субтельного визнані найкращим популярним викладом історії України. Утім тут немає міфів про «славне трипільське минуле» чи «Україну – колиску слов’янських народів».
Попри наскрізну ідею – національне відродження України – автор насамперед прагнув наукової об’єктивності, неупередженості позиції та зваженості оцінок. Книга Субтельного, ставши за роки незалежності підручником для кількох поколінь студентів через свій «нерадянський» підхід, перевидавалася в Україні десятки разів
Популярний виклад історії України, запропонований блогером, відомим в соціальній мережі Фейсбук під ім’ям «Свирид Опанасович», цікавий своєю подачею насамперед для студентської молоді.
Так само, як іронічні історичні та політичні статті цього автора у Фейсбуці, його виклад історичного матеріалу вирізняється гумором, майстерно поєднаним з реальними фактами і художньою обробкою матеріалу.
Допомогає цьому стиль подачі, схожий на інтерпретацію всесвітньої історії «Сатириконом», в якому історичні герої «олюднюються», а спілкування триває на рівні діалогу і залучення читачів до аналізу історичних подій.
У першому томі розповідається про період від прадавніх часів до заселення теренів України до 1036 року. Ілюстративний матеріал, який рідко трапляється в в україномовній літературі такої тематики, сприяє нетрадиційно веселій розмові про серйозні речі.
Це перше після 1961 року академічне видання спогадів вояка про маловідому сторінку української історії: повстанський рух під прапором Української Народної Республіки.
Опублікований без купюр і змін, з коментарями науковця і врахуванням всіх версії від 1932 до 1938 року матеріал читається, мов пригодницький роман.
За «сюжетом», після того, як радянська Росія захопила Україну, над Дніпром виникла «Холодноярська Республіка», яка під українським національним жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: «Воля України — або смерть!» – вела на запеклу збройну боротьбу за Українську державу аж до 1922 року.
Події, описані у спогадах, відбуваються на теренах сучасних Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей, у Києві, Полтаві й на території тодішньої Польщі.
Книжка доповнена статтями, у яких розглянуто спогади Горліса-Горського як історичне джерело, а також наведено деякі зауваги щодо його біографії.
У книжці екс-директора архіву Служби безпеки України публікуються документи, які донедавна були засекречено. Страшна правда про історію України ХХ століття, яка ходила в легендах і переказах, тепер має документалізоване підґрунтя і офіційне підтвердження.
Зокрема розповідається історія приховування правди про Голодомор, розвінчуються старі та нові міфи про Степана Бандеру і радянський «бліцкриг» 1939 року. Детально описується протистояння КҐБ і останнього командира УПА, а також написання історії цього легендарного повстанського формування.
В останніх розділах дослідження – розповідь про каральну систему в СРСР, ГУЛАГ і кінець імперії терору, а також найостанніші таємниці відомства – вибух на ЧАЕС: трагедія, якої можна було уникнути.
Історія в цій популярній книжці позбавлена міфів та стереотипів, що існували в підручниках радянської доби. Минувшина у ній осмислена по-новому, згідно із доступними архівними джерелами, які раніше замінялися ідеологічними кліше та політичними штампами.
Така книжка, як вважає зокрема Станіслав Кульчицький, завідувач відділу Інституту історії України, дозволить сучасному читачеві «відділити історію України від історії Росії, яка причепилася до історії України і поглинула її років так на 600».
Що ж до метафоричної назви дослідження, то автор нагадує, що, будучи розташована на західному краю Євразійського степу, Україна протягом багатьох століть була брамою Європи.
Загалом у всіх розділах книжки – від «Появи слов’ян» і «Творення України» аж до «Народження нації» – простежується правдивий шлях, який привів нас до незалежності, вивільнивши з нещодавньої «колиски братніх народів». Тобто витоки, досліджені у цій науково-популярній праці, що дасть фору багатьом академічним виданням, допомагають зрозуміти поточні події в Україні.
Оригінальність цієї серії книжок про історію України полягає в тому, що читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, які не виконують ідеологічне замовлення. Їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.
До серії входять такі видання, як «Князі і гетьмани усієї Русі» С. Горобця про злети і падіння козацької держави 1648–1783 рр., «У кігтях двоглавих орлів» А. Галушка про польські повстання 1830-1831 й 1863 років, «На бій за волю» М. Ковальчука та ін. про Центральну раду, війну з Росією та Польщею 1917-1919 років, «Україна радянська» під редакцією Г. Єфіменка про становлення в Україні «радянського проекту» 1917-1939 років та «Від Рейхстагу до Іводзіми» під редакцією Я. Примаченко про Україна та українці у Другій світовій війні.
Від самого початку ця культова книга відомого історика, письменника і композитора була задумана, як нарис для навчання його онука Миколи.
І лише переконання рецензентів і потреби доби (зростання українського руху після 1905 року) змусили видавця опублікувати книгу накладом у 7000 примірників. Визначний громадський діяч, меценат і видавець Євген Чикаленко вважав її найкориснішою книжкою після шевченкового «Кобзаря».
У цьому репринтному перевиданні 2-го (позацензурного) видання (видрукуваному в Кракові 1912 року). Свого часу його готували до друку Богдан Лепкий та В’ячеслав Липинський уже після смерті автора.
Перше видання книжки зазнало царської цензури, а більшу частину накладу 2-го видання було спалено російськими військами під час Першої світової війни. Після того воно стало бібліографічною рідкістю.
Книга одного з найавторитетніших фахівців з історії Центрально-Східної Европи присвячено проблемі історичних коренів сучасних українців, білорусів і росіян. Аналіз національної ідентичності східних слов’ян, спільного і відмінного в їхніх культурах, історичних міфах, ідеологіях має виважений, не популістський характер наукового дослідження.
Широка джерельна база, коректність уваги до змагань за «руську спадщину» роблять цю книжку однією з найважливіших ланок формування історичної візії України.
Монографія охоплює період від хрещення Русі до середини XVIII століття і розвінчує міфи про «предковічне» утворення східнослов’янські народів і пропонує натомість модель перенесених у давнину етноцентричних націй Нового часу.
У книжці відомого журналіста зібрано факти, результати досліджень та міркувань провідних спеціалістів із проблем українсько-польських відносин.
Автори статей висвітлюють правду про суперечливі події XX століття в історії двох народів, без чого не можливий поступ на шляху примирення, якому заважають нерозв’язані гострі питання спільного минулого України та Польщі.
Статті на різноманітну історико-соціальну тематику допоможуть зрозуміти, чому минуле розділяє українців та поляків. Серед тем, розглянутих авторами – діяльність ОУН та УПА, а також Армії Крайової, трагедія Волині 1943 року і акція «Вісла» 1947 року.
У цій збірці досліджень, здійснених співробітниками Українського інституту національної пам`яті, мова про приховані, замовчувані чи перекручені радянською пропагандою фактів часів Другої світової війни.
Зокрема за розкритими документами тієї доби формується справжня картина воєнного часу і роз’яснюєшся, як Друга світова стала для радянського народу Великою вітчизняною війною.
Також розповідається про те, чи правда, що пакт Молотова-Ріббентропа був вимушеним кроком для СРСР, і чи завжди Радянський Союз був непримиренним противником нацистів? Розвінчуються міфи про те, що українські націоналісти масово винищували євреїв під час війни, особливо у Львові та Бабиному Яру.
Стає відомо, чи справді Сталін узгоджував військові дії з Гітлером, а Бандера нібито був агентом спецслужб нацистів.
І як саме кримських татар масово дезертирували на початку війни, а після її завершення маршал Жуков збирався вивезти до Сибіру всіх українців, які залишалися на окупованій території. Мовляв, нехай там будують свою «незалежну Україну».
Вже давно доведено, що визвольний рух XX століття, втілений зокрема в діяльності ОУН і УПА – це один із найяскравіших прикладів боротьби за незалежність.
До недавнього часу спочатку локально, а потім вже масово у даній галузі був доступний лише «Літопис УПА», за незалежного часу перевиданий в Україні.
Попри документальну цінність часів героїчної боротьби з московським окупантом, півсотні томів з розповіддю про бойові будні повстанців не мали остаточного аналітичного підґрунтя.
Натомість видання, здійснене відомим політологом Вахтангом Кіпіані – це збірка текстів, авторами яких є впливові науковці, журналісти, громадські діячі та дисиденти. Їх завданням було вивести факт визвольного руху в Україні 1940-50-х років на світовий рівень боротьби за незалежність і порівняння його з подібними міжнародними практиками опору.
Мовою фактів, свідчень, спогадів, побутових подробиць і навіть філософських міркувань автор збірки відповідають на гострі питання, намагаючись відшукати правду про цей складний період нашої історії.
Феноменальність цієї книги спогадів полягає в аналізі «неочікуваного» моменту в житті її автора. На самому початку історії, коли тривав четвертий рік світової війни, генерал-лейтенант російської імператорської армії ще навіть не знав, що стане гетьманом незалежної Української Держави.
Революційні зрушення були розраховані на знесення «всього світу», натомість саме Скоропадському стало духу взяти на себе невдячну ношу будівництва.
Звісно, все завершилося не так, як гадалося, але дещо зі спадщини гетьмана залишилося навіки, наприклад, Українська Академія наук чи український флот.
Але найголовніше у цих спогадах про буремні роки революції і громадянської війни, мабуть, була особиста драма Скоропадського, який за влучними словами В’ячеслава Липинського, став українцем, тільки переставши бути гетьманом.
Це видання – своєрідний підручник з історії України, в якому розповідається про її перемоги та поразки від прадавніх часів аж до незалежності. Завдяки аналізові талановитого історика і політичного консультанта маємо змогу дізнатися про нетрадиційний погляд на звичні факти.
Зокрема про те, які саме племена насправді жили на сучасній території України, хто заснував Київ, як тривав період правління українського козацтва, і ким був Тарас Шевченко для нашої історії.
Також аналізуються проблеми, з якими зіткнулася Україна після розвалу Радянського Союзу, а також багато іншого історичного фактажу.
У цій незвичній збірці об’єднано дослідження дев’ятьох дослідниць, які розповідають про те, як соціальне становище українського жіноцтва мінялося під час історичних зрушень. Таким чином розглянуті питання впливу на історичну роль жінки, повсякденне буття, систему цінностей, світогляд, сфери діяльності.
Де були і що робили жінки у вирішальні моменти історії України? Як вели себе під час примусової колективізації? Як переживали нацистських окупантів?
Чи боролися з радянською владою у національному підпіллі? Як здолали Голодомор? Що ж до ситуації в національній (родинній, материнській) галузі питання, то не в останню чергу порівнюється становище жінки в українській та російській сім’ях.
З цього приводу зокрема Іван Франко писав: «Від давніх давен усі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя руського [українського] народу, признавали, що русини [українці] обходяться з своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свободніше, аніж їх сусіди. У родині ж жінка займає дуже поважне й почесне становище».
На підставі літописів відомих російських істориків і доступних архівних джерел автор цього незвичного роману-дослідження розповідає про справжню історію Російської імперії. Всі факти, використані в книзі взяті з історичних джерел, що свідчать про справжню історію Російської імперії у неспотвореному вигляді.
На думку автора, Карамзін, Ключевський, Соловйова сформували зручну матрицю, яку використовували всі наступні фальсифікатори історії.
«Кожен генсек підганяв історію під себе, як мундир! – пише він. – Згадаймо, що ж вивчали в школі наші діди, батьки, ми самі? І, чесно поміркувавши, зізнаймося: історію Росії, хоча держава звалася — СРСР, була багатонаціональною, складалася з п’ятнадцяти республік, об’єднувала сотню народів.
Але в комуністичній імперії, як і раніше в російській, не існувало історії українського народу, як не існувало історії народу узбецького, казахського та інших. Тільки там, де історія невідомого народу стикалася з історією великоросів, з’являвся новий народ, який невідь-звідки взявся і «добровільно приєднався» до російського».
Джерело: espreso.tv
| 1 | 7033 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
