Найбільшою твоєю бідою є те, що ти підсадив мене на себе як на нічні посиденьки онлайн, а моєю найбільшою бідою є те, що ніяк не можу з цим зав’язати….стільки хочеться тобі написати, але знаю що все це назавжди залишиться в архівах моєї пам’яті і ніколи не попаде тобі на очі…..я не уявляю про що з тобою говорити, і чи варто взагалі щось говорити, бо тоді слова стають такими незграбними і недоречними…дуже хочеться зустріти тебе десь на вулиці ніби так зовсім ненароком, коли я цього і не сподіватимусь і ще хочеться, щоб це було зимою…але в зимі ти спиш…..а в літі я їду….отак не складається все докупи…..я не хочу бути для тебе дивною незнайомкою…чи рудим дівчиськом чи просто обличчям з натовпу….ех, останню фразу я точно відкопала десь у якійсь книжці..банально і нецікаво…просто, якби я знала, що ти хоч іноді про мене думаєш у тих своїх зимових снах, то може навіть і змогла б трохи поправитись…чи частіше усміхатись сама до себе…чи перестати нарешті читати…..чи частіше мріяти….а ні, точніше частіше не мріяти…якби я мала хоча б декілька грамів тої впевненості, притаманної дівчатам, що носять високі каблуки, то……
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
