10 відомих психологічних експериментів, які б ніколи не дозволили сьогодні

20 березня 2015
Женя Гунчевська
У наш час, коли йдеться про етику в психологічних експериментах, дослідники користуються певним Кодексом поведінки. Експериментатори повинні дотримуватися різних правил стосовно багатьох аспектів. Існують спеціальні ради, які забезпечують дотримання цих вимог. Але стандарти не завжди були такими суворими, особливо коли відбувались найвідоміші психологічні дослідження.
 

1. Експеримент з маленьким Альбертом

В Університеті Джона Хопкінса в 1920 році, Джон Б. Уотсон провів дослідження, що стосувались умовних рефлексів -  явище, яке поєднує умовний подразник з безумовним, доки обидва не викликатимуть одну і ту ж реакцію. Цей тип рефлексів можна розвинути в людині або тварині стосовно об'єкта чи звуку, які раніше не викликали жодної реакції. Класична теорія умовних рефлексів зазвичай асоціюється з Іваном Павловим, який дзвонив у дзвоник щоразу, коли годував своїх собак, доки сам звук не почав викликати слиновиділення у тварин.

Уотсон провів таке ж дослідження з 9-місячною дитиною, яку він назвав Альберт. На початку експерименту хлопчик дуже любив тварин, зокрема білого щура. Уотсон почав супроводжувати його присутність гучним звуком удару молотка об метал. У Альберта почав розвиватися страх до щура, а також до більшості тварин і хутряних об'єктів. Експеримент вважається особливо неетичним сьогодні, тому що Альберт так і не зміг позбутись фобій, які з’явились у нього завдяки Уотсону. (Дитина померла від непов’язаної хвороби у віці 6 років, тому лікарі не змогли дослідити, як її фобії проявлялися б у зрілому віці).

2. Експеримент Аша

Соломон Аш провів свій експеримент з конформізмом у Коледжі Свартмор в 1951 році, помістивши в групу людей учасника, чиїм завданням було слідкувати за довжиною ліній. Кожен окремий учасник повинен був сказати, яка з трьох ліній найближча за довжиною до опорної. Але насправді піддослідного приводили в групу акторів, яким наказали двічі дати правильну відповідь, а потім відповідати неправильно. Аш хотів перевірити, чи піддослідний підтвердить неправильну відповідь, знаючи, що в іншому випадку він буде відкинутий соціальним оточенням.

37 з 50 учасників зійшлися на неправильній відповіді, незважаючи на речові докази зворотного. Аш використав обман в його експерименті, не отримавши офіційної згоди учасників, тому його дослідження не можуть бути відтворені сьогодні.

3. Ефект свідка

У 1968 році Джон Дарлі та Біб Латане зацікавились свідками злочинів, які не бажали надавати жодну інформацію слідству. Вони були особливо заінтриговані ситуацією з Кітті Дженовезе, молодою жінкою, чиє вбивство бачили багато людей, однак жоден з них не захотів свідчити.

Дослідники провели дослідження в Колумбійському університеті: вони дали учаснику листок з опитуванням і залишити його одного в кімнаті. Через деякий час в приміщення почав просочуватись нешкідливий дим. Дослідження показало, що учасник-одинак набагато швидше повідомляв про наявність диму, ніж ті, що виконували те саме завдання в групі.

Експеримент сьогодні вважається неетичним, тому що це був ризик для психічного здоров’я піддослідних.

4. Експеримент Мілґрема

Психолог з Єльського університету Стенлі Мілґрем хотів зрозуміти, чому так багато людей взяли участь в жорстоких діях під час Голокосту. Запитуючи себе: "Чи справді Ейхман і мільйони співучасників Голокосту просто виконували наказ? Чи можемо ми називати їх всіх спільниками?", він припустив, що люди, як правило, схильні підкорятися авторитетній особі. У 1961 році він почав проводити експерименти про слухняність.

На учасників справило неабияке враження саме те, що вони були частиною дослідження пам'яті. Кожне випробування розділяло пару учасників на "вчителя" і "учня". Але в кожній парі був присутній актор, тому справжній піддослідний був тільки один. Ситуація була сфальсифікована таким чином, щоб він завжди брав на себе роль "вчителя". Учасників поміщали в окремі кімнати і "вчителю" розповідали про його обов’язки. Він або вона повинен був тиснути кнопку, яка била "учня" струмом, щоразу, коли "учень" відповідав неправильно. При цьому напруга збільшувалась з кожною неправильною відповіддю. Зрештою, актор починав скаржитися, потім відчайдушно кричати. Однак більшість учасників виконували накази, продовжуючи бити струмом "учня", незважаючи на його очевидний дискомфорт.

Якби напруга існувала насправді, а її значення відповідали відміткам, більшість учасників експерименту насправді би просто вбили "учня". Якщо б учасникам експерименту розповіли про це після закінчення досліду, це могло б нанести їм психологічну шкоду.

5. Експеримент з Мавпами Харлоу

У 1950 році Гаррі Харлоу з Університету Вісконсіна вивчав дитячу залежність, використовуючи у своїх експериментах макак, а не людських немовлят. Мавпу забирали від біологічної матері, замінивши її двома "матерями": з тканини і з дроту. Тканина "мама" нічого не давала малюку, окрім затишного відчуття, в той час як "мама" з дротів годували мавпу через пляшку. Тварини проводили більшу частину свого часу поруч з тканиною "мамою" і лише близько однієї години в день – зі зробленою з дротів, незважаючи на асоціацію між дротами та їжею.

Харлоу також використовував залякування, щоб довести, що мавпи вважали тканину "маму" кращою. Він лякав малюків і спостерігав, як тварини бігли до моделі, зробленої з тканини. Харлоу також проводив експерименти, ізолюючи мавп від інших представників, щоби довести, що ті, хто так і не навчився бути частиною групи в молодому віці, не зможуть асимілювати і спарюватись, коли виростуть.

Експерименти Харлоу були припинені в 1985 через прийняття правил Асоціації захисту тварин проти жорстокого поводження з тваринами, так само, як і з людьми. Тим не менше, голова Департаменту психіатрії, доктор медичних наук з Університету у Вісконсіні, Нед Калін нещодавно почав проводити подібні експерименти, які передбачають ізоляцію дитинчат макак і їх стимулювання через страх. Він намагається отримати інформацію про людську тривогу, але постійно стикається з опором організацій захисту тварин та широкої громадськості.

6. Вивчення безпорадності

Етика експериментів Мартіна Селігмана з вивчення безпорадності також буде під питанням сьогодні через його погане поводження з тваринами. У 1965 році, Селігман і його команда використовували собак в якості об’єктів для тестування того, як вони сприйматимуть контроль. Дослідники клали собаку в коробку, яка була розділена навпіл низьким бар'єром. Тварин били струмом, але цього можна було уникнути, перестрибнувши через бар'єр на інший бік. Собаки швидко це зрозуміли.

Тоді група Селігмана запрягла групу собак і піддала їх випадковим ударам струму, яких не можливо було уникнути. Наступного дня, цих собак помістили в коробку з бар'єром. Незважаючи на нові обставини, які дозволили б їм уникнути болю, ці собаки навіть не намагалися перестрибнути через бар'єр; вони тільки скавчали, демонструючи безпорадність.
 

7. Експеримент "Печера розбійників"

Музафер Шериф провів цей експеримент влітку 1954, досліджуючи групову динаміку в умовах конфлікту. Групу десятирічних хлопчиків привезли в літній табір, але вони не знали, що консультанти були насправді дослідниками-психологами. Діти розділилися на дві групи, яких тримали на відстані одну від одної. Вони вступали в контакт тільки тоді, коли змагалися у спортивних заходах або інших видах діяльності.

Експериментатори посилювали напругу між двома групами, зокрема, зберігаючи майже рівний рахунок між ними у змаганнях. Потім Шериф спричинив виникнення таких проблем, як нестача води, що змусило обидві команди об'єднатися і працювати разом для досягнення спільної мети. Після кількох таких ситуацій групи стали близькими і дружніми.

Хоча експеримент здається простим і, можливо, нешкідливим, він як і раніше буде вважатися неетичним сьогодні, тому що Шериф використовував обман: хлопці не знали, що брали участь у психологічному експерименті.
 

8. Експеримент з негативним досвідом

В університеті штату Айова в 1939 році Уенделл Джонсон і його команда намагалися виявити причину заїкання, намагаючись спровокувати його у сиріт. Піддослідними були 22 молодих суб'єкта, 12 з яких не мали заїкання. Половина групи отримала позитивне ставлення, а інші зіткнулися з негативними ситуаціями. Викладачі постійно говорили останній групі, що всі її учасники заїкаються.

Ніхто з піддослідних не почав заїкатися вкінці експерименту. Але в тих, хто відчував постійне негативне ставлення, виникло багато проблеми із самооцінкою, що супроводжують заїкання. Можливо, інтерес Джонсона в цьому явищі був пов'язаний з його власними проблемами з дитинства, але таке дослідження ніколи б не дозволили сьогодні.
 

9. Блакитноокі проти карооких

Джейн Елліотт не психолог, але в 1968 році вона розробила одну з найбільш відомих і спірних вправ, поділивши учнів на блакитнооких і карооких. Елліотт була вчителем початкової школи в штаті Айова і намагалась дати своїм учням практичний досвід роботи з дискримінацією. Ця ідея виникла у неї наступного дня після вбивства Мартіна Лютера Кінга-молодшого. Але ця вправа має ще й неабияке значення для сучасної психології.

Після поділу класу на групи, Елліот принесла фальшиві наукові дослідження, які стверджували, що одна група перевершує іншу. Впродовж дня до першої групи саме так і ставилися. Елліот виявила, що одного дня вистачило, аби "найкраща" група стала жорстокішою, а "гірша" група – більш небезпечною. Згодом блакитноокі та кароокі помінялися місцями і пройшли такий же шлях.

Вправа Елліотт (яку вона повторила в 1969 і 1970 роках) викликала досить негативну реакцію громадськості, тому, напевно, сьогодні її не варто відтворювати. Основні етичні проблеми будуть полягати в обмані та відсутності згоди, хоча дехто з перших учасників і досі вважає, що цей експеримент змінив їхнє життя.
 

10. Стенфордський тюремний експеримент

У 1971 році Філіп Зімбардо зі Стенфордського університету провів свій відомий тюремний експеримент, метою якого було вивчення поведінки групи і важливість соціальних ролей. Зімбардо і його команда вибрали групу з 24 студентів-чоловіків, які вважалися "здоровими" як фізично, так і психологічно. Ці люди підписалися на участь в
"психологічному дослідженні тюремного життя". Їм пообіцяли оплату: $15 на добу. Половину відібрали на роль в'язнів, інші стали тюремними охоронцями. Все відбувалось у підвалі факультету психології Стенфордського університету, де команда Зімбардо створила імпровізовану в'язницю. Експериментатори створили максимально реалістичні умови для ув'язнених, у тому числі фальшиві арешти в домівках учасників.

Ув'язнені отримали досвід досить стандартного тюремного життя, який включав дезінсекцію і незручну принизливу форму. Охоронцям надали невизначені інструкції, що вони ніколи не повинні бути жорстокими до в'язнів, але потрібно тримати все під контролем. Перший день пройшов без пригод, але ув'язнені збунтувалися другого дня, забарикадувавши себе в своїх камерах і не звертаючи уваги на охоронців. Така поведінка шокувала наглядачів й, імовірно, призвела до психологічного насильства, яке відбулося згодом. Охоронці поділили ув’язнених на "хороших" і "поганих", і вигадували для них покарання: віджимання, перебування в одиночній камері та публічне приниження ув’язнених-бунтівників.

Зімбардо пояснив: "Всього за кілька днів наші охоронці стали садистами, а ув'язнені впали в депресію і демонстрували ознаки серйозного стресу". Двоє ув'язнених вийшли з експерименту; один врешті-решт став психологом і консультантом у в'язницях. Спочатку передбачалося, що експеримент триватиме два тижні, але він закінчився швидше, коли майбутня дружина Зімбардо, психолог Крістіна Маслак, відвідала імпровізовану в’язницю п’ятого дня і сказала: "Я думаю, те, що ви робите з цими хлопцями – жахливо!"

Незважаючи на неетичність цього експерименту, Зімбардо й досі працює психологом. Він навіть був удостоєний Золотої медалі Американської психологічної асоціації за Досягнення в психології в 2012 році.



(via)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Анна Анна 25 лютого 2016
Детальніше про "ефект свідка" можна прочитати у психологічному журналі "Експеримент" http://experyment.com.ua/sindrom-dzhenoveze-abo-nebezpechnij-efekt-svidka/
"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше