|
23 жовтня 2017
Oleksandra Orlova |
Особливість розвитку, особливість сприйняття, особливість потреб — слова, що супроводжують людей із певними діагнозами і станами, котрі ще донедавна визнавалися суспільством як вирок, але нині все частіше стають приводом для ширшого бачення людських можливостей, для захоплення і натхнення силою людського духу і волі, розмаїттям людського розуму і світосприйняття. Ніщо так не наближує нас до особливих людей як їхні історії, розказані ними самими чи з подачі майстерних і чуйних авторів. Це історії про боротьбу в ім’я та всупереч, часом болісні й щемкі, часом життєствердні й оптимістичні, але найбільше — вони про любов, і тому особливо потрібні кожному з нас.
Наступний перелік поєднав видання для дорослих і дітей, але з нього важко обрати більш чи менш значущу книжку, попри розмаїття обсягів і форматів. Кожна з них потрібна і кожна відгукується на різних рівнях, однак про головне.
Матвію чотирнадцять років, але його мало бентежать типові проблеми підлітків, бо він сам — нетиповий хлопець. Коли тобі життєво необхідно жити за розкладом, ти обожнюєш цифри, списки і графіки й ненавидиш обійми, усе бачиться у дещо іншому світлі. Коли твоя родина розвалюється й ти звикаєш до життя з бабусею, примирившись із фактом, що твоя мама померла, аж раптом вона з'являється на порозі, але геть інакша від твоїх спогадів про неї — це бентежить. Проте справжня втрата здатна розбурхати зовсім неконтрольовану бурю, від якої ти тікаєш якнайдалі — у темний ліс, у намет, де ти сам один, хіба що може нагодитися дивний рудий собака Рікі, охочий до наїдків та розмов.
Нова історія від Марка Лівіна, як і у випадку з "Бабиним літом", дитяча і доросла водночас, вельми у стилі Twee, але розказана вона майстерніше і зачіпає значно болісніші та глибші теми.
"Рікі та дороги", вочевидь, перегукується із уже існуючими потужними західними творами про героїв-аспі (як то "Таємничий нічний інцидент з собакою" Геддона, "Страшенно голосно і неймовірно близько" Фоера) чи про підліткову втрату і самотність ("Голос монстра" Несса, а десь навіть "Країна приливів" Калліна), але це досить самобутня і безумовно потрібна українському читачеві книжка.
Книжковий дебют молодої львівської художниці Ірини Мориквас — це барвиста історія про дівчинку Магду, прикуту до інвалідного візка, та її казкові фантазії. Магда обмежена у пересуванні, але мріє про мандри, у своїй уяві вона може літати з птахами над містом, піднятися до самих хмар чи опуститися на гілку дерева, відправитися на море, в Антарктиду чи навіть у космос.
Світ фантазій Магди прекрасний, але чи здійсненні мрії маленької героїні? Чи знайде вона чарівний вітер, здатний віднести її до далеких країв, чи може він надасть крила її волі, щоб колись здійснити мрії самотужки?
Це напрочуд лаконічна, але винятково ніжна й красива історія у картинках, що наснажує барвами і дарує надію.
Саме за цю книжку майстерний оповідач фантастично-життєвих історій Ентоні Дорр отримав Пулітцерівську премію 2015-го року. Вона про війну — страшну і справжню, але призма, крізь яку ми бачимо Другу світову, переінакшує наші знання і відчуття щодо неї. У центрі оповіді двоє юних героїв, фактично діти: Вернер — німецький сирота з притулку із неабиякими інженерними здібностями та Марі-Лор — сліпа француженка, напрочуд чутлива до природи. Життя веде їх дивовижними стежками відкриттів і втрат до невідворотної, доленосної зустрічі у крихітному містечку Сен-Мало, і обоє вони проростають у нас самих зі своїми страхами, відчаєм і мріями, зі своїми темрявою і світлом в очах і душах.
Чуйний до деталей, відвертий, але суворий і лаконічний автор десять років творив не просто роман, а дійсно зворушливу та життєствердну історію на тлі війни, історію в якій не сліпота є вироком, а тільки серце, що не знає співчуття і любові. Історію, сповнену світла видимого і невидимого, котра обов’язково стане класикою, бо вона про людяність, сміливість, самопожертву і красу, які знову і знову рятують світ.
Книжку про незвичайного маленького принца на ім’я Ноа написала німецька журналістка і телепродюсерка Сілке Шні. Вона — мама трьох хлопчиків, молодший з яких народився з синдромом Дауна, і написання казки стало для авторки своєрідним катарсисом, але терапевтичний ефект поширився і на її родину, а згодом і на значно більшу аудиторію читачів (крім німецького видання, є ще австралійське, британське та американське).
Зазвичай, дитячі книжки про "сонячних дітей" мають чітке повідомлення на зразок: "Я — інший, але ми все одно схожі", тут же "інакшість", а саме, безпосередність, доброзичливість, глибока емпатія маленького принца стають його перевагою і рятують ціле королівство.
Поруч із загалом казковим сюжетом, мотиви чекання на молодшого сина/братика, його поява на світ, щире прийняття родиною того, що він — особливий, у той час, як все оточення збентежене і спантеличене цим фактом — цілком правдиве бачення того, з чим стикаються сім'ї, де народжується дитина з синдромом Дауна (чи іншими особливостями).
Авторкою атмосферних і дуже характерних ілюстрацій стала художниця Хейке Сістіґ. Книжка була відзначена премією Independent Publisher Book Award і отримала продовження, де принц Ноа потрапляє у школу піратів.
Гелен Келлер народилася здоровою дівчинкою, але до двох років втратила зір і слух. Світ мало що міг запропонувати сліпо-глухій Гелен, але дечим міг зарадити Александр Белл, котрий працював із дітьми з вадами слуху. За його рекомендаціями батьки Гелен знайшли дівчинці наставницю — Енні Салліван. Енні розробила особливу систему спілкування із Гелен через дотики, а згодом дівчинка змогла опанувати мовлення. Батьки сподівалися, що це хоч трохи наблизить Гелен до нормального життя, але надзвичайно допитлива і сильна волею дівчинка пішла далі: закінчила школу для глухих та кембриджську жіночу гімназію, крім англійської мови опанувала німецьку, французьку, грецьку та латину, а 1904-го року отримала диплом Гарвардського університету.
Незабаром Гелен стала всесвітньо відомою ораторкою і письменницею. Вона багато подорожувала, була активною суфражисткою, пацифісткою, непримиренною опоненткою Вудро Вільсона, була серед творців потужних соціальних організацій, включно із Союзом Громадянських Свобод Америки, особисто зустрічалася із кожним президентом США від Ґровера Клівленда до Ліндона Джонсона, товаришувала з Чарлі Чапліном і Марком Твеном.
В "Історії мого життя" Гелен розповідає про свій особливий досвід сприйняття світу, про власний тернистий, але захопливий шлях, про боротьбу за повноцінне життя для себе, а тоді — і для кожної людини. Вона не мала змоги бачити або чути, проте стала чудовою оповідачкою і спонукала людей повірити у те, що все можливо.
Оґест Пуллмен народився із рідкісною патологією. Через генетичну мутацію обличчя хлопчика виглядає геть відмінно від звичайних людей. Його зовнішній вигляд викликає у сторонніх весь спектр емоцій від нездорової уваги і збиткування, до відрази й переляку. За свої десять років Оґест переніс чимало: безліч операцій і медичних процедур, біль і тугу, але чуйна любляча родина не дала жодних шансів зневірі поселитися у маленькому серці. Оґест веселий і розумний підліток, фанат "Зоряних війн", допитливий, часом, вередливий, от тільки він дуже мало спілкувався з однолітками, аж поки не потрапив у середню школу. Чи вдасться Оґесту знайти своє місце у колективі й пізнати справжню дружбу? Чи здатні люди побачити прекрасну людину за маскою потворності? Чи витримає юна душа Оґеста випробування жорстоким світом і самим життям?
Відповідь на це питання дає невеличка, але потужна за своїм змістом і висновками книжка американської авторки Ракель Дж. Паласіо. Це зворушлива історія про дива, які трапляються у світі й всередині нас, вона про інакшість і схожість, про красу і потворність, про боротьбу і примирення, про біль, але перш за все — про щастя, яке ми здатні подарувати одне одному.
Американська версія назви підліткового роману володарки літературної премії Ньюбері Енн М. Мартін "Rain Reign" вдало відтворює омонімічну гру слів, котру так полюбляє головна героїня книжки — 11-тилітня Роуз. У дівчинки високофункціональний аутизм, вона мешкає із батьком у передмісті Нью-Йорка. Маму вона не пам'ятає, бо та пішла, коли дівчинка була надто малою і все, що нагадує про неї, це коробка фотографій і дрібниць. Роуз нелегко спілкуватися з однолітками, вчителями і навіть власним батьком, тож її єдиним справжнім другом стає собака Рейн, а коли той губиться серед бурхливої зливи, це стає справжнім випробуванням для Роуз.
"Як знайти загубленого собаку" — історія пошуку друга серед бурі та сенсів у хаосі світу, розказана вельми незвичайною, але чарівною дівчинкою. Її оповідь просочена дощем, простими числами і схожими за звучанням словами, але також щемом і ніжністю, добром, відданістю і любов'ю.
Книжка-картинка американської авторки Джен Брайант з ілюстраціями Бориса Кулікова розповідає про дитинство відомого французького тифлопедагога Луї Брайля та знайомить юних читачів зі специфікою його геніального шрифта, завдяки якому писемне слово стало досяжне мільйонам незрячих людей.
Коли Луї Брайль був зовсім маленьким, він поранився батьківським шорним ножем і незабаром втратив зір, втім це не зупинило малого на шляху до знань. Шкільну науку він засвоював на слух у сільській школі й став найліпшим учнем. Підлітком він потрапив до інституту сліпих Валентена Ґаюї, але створені там системи знаків не були оптимальними для засвоєння інформації, аж до появи в інституті французького капітана Шарля Барб'є з його винаходом — військовим крапковим кодом "нічне письмо". Луї було лише дванадцять, коли він запропонував оптимізувати систему Барб'є для читання всліпу подушечками пальців. Два роки юний Луї працював над спрощенням коду і зрештою створив єдиний і неповторний шрифт з шести крапок, який нині називають його ім'ям.
Цьогоріч "Шість крапок" була відзначена нагородою Schneider Family Book Award Американської бібліотечної асоціації.
Штаб-сержант армії США Шайло Гарріс служив у Південному Іраку, коли під час патрулювання його службове авто підірвалося на саморобній вибухівці. Йому пощастило вижити, але отримані опіки заподіяли його тілу, й особливо обличчю, непоправної шкоди.
Як витримати весь спектр фізичного і морального болю, що може випасти на долю людини; як зібрати себе до купи після пост-травматичного розладу, знайти сили, аби щодня прокидатися, дивитися на себе у дзеркало; зрештою, подолати відчуття провини за смерть друзів, з якими служив і почати говорити про те, що тобі болить, адже це і є найліпший засіб для загоєння душевних ран? Необхідна дійсно сталева воля, і Шайло загартував її у горнилі власної душі з вірою, що все відбувається недарма, що він має стати кращою людиною та допомогти якомога більшій кількості ветеранів із подібним досвідом.
Книжка, написана у співавторстві з Робін Овербі Кокс, щиро і без прикрас розповідає читачеві про внутрішній світ зламаної людини і її поступове зцілення. Для когось вона може стати відкриттям і випробуванням, але когось вона безумовно наснажить і втішить.
Відома шведська письменниця та ілюстраторка Анна Хьоґлунд майстерно торкається табуйованих тем і чуттєвих аспектів у своїх книжках. У лаконічному, але напрочуд образному форматі вона творить текст, що ініціює в читачеві пізнання себе, емпатію, плюралізм, відкриває множинність світу дітям та закриває давні гештальти дорослих.
"Про це говорять лише з кроликами" — це монолог високочутливої дитини-підлітка про інакшість і самотність, про розпач і боротьбу власного внутрішнього світу зі світом зовнішнім, про розуміння та прийняття себе. Це історія у картинках і настроях, в алюзіях та алегоріях, абсурдна і мудра, щемка і пухнаста, бо так воно ведеться, коли тобі тринадцять і ти почуваєшся кроликом.
(via)
| 1 | 4041 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
