|
6 вересня 2019
Валерій Мамницький (Зміївський) |
«Організм» і «машина» – дві протилежні моделі соціальної організації. Вони антагоністичні. Входження людства до інформаційної ери посилює взаємне відштовхування цих моделей і боротьбу між ними за існування.
Органічний і машинний підходи
Будь-які технології, особливо інформаційні, підсилюють соціальні процеси, роблять їх виразнішими, виявляють їх приховану сутність, доводять до логічного завершення. То ж не випадково, що сучасне поширення інформаційних технологій увиразнює два протилежні підходи щодо соціальної організації.
Перший підхід – «органічний» – робить ставку на творчих людей, спроможних до складної, творчої самоорганізації знизу догори.
Другий підхід – «машинний» – робить ставку на дисципліноване застосування норм, вироблених панівною верхівкою або вже існуючих.
Творчість вимагає свободи, нормативність вимагає контролю. Органічний підхід веде до високої соціальної динаміки і ризиків, машинний – до порядку і передбачуваності. Свобода – це можливість вибору, контроль – це виконавська дисципліна. Свобода породжує республіку, контроль – диктатуру. Подібне притягується до подібного і прагне до цілісності, що поступово формує дві соціальні моделі – творчу (органічну) і нормативну (машинну).
Яка модель краща
Краща та модель, яка здійсненна. Якщо модель не відповідає поточному стану суспільства, то її неможливо реалізувати. Очевидно, що творча модель значно досконаліша, проте її значно важче або й неможливо реалізувати.
– Від чого залежить можливість реалізації тієї чи іншої моделі?
Народ – це велика людина, соціальний організм. Подібно до людини, яка має голову і тіло, народ має керівну еліту і керований нею загал.
Еліта може бути творча і нетворча (нормативна).
Загал може бути творчим (традиційно орієнтованим на творчість) або нетворчим (традиційно орієнтованим на дотримання норм). Уточнимо, що творче суспільство – це суспільство, в якому висока частка творчої меншості, а її діяльність користується повагою і загальним схваленням.
Відтак маємо чотири комбінації:
1) творча еліта і творчий загал;
2) нетворча еліта і нетворчий загал;
3) нетворча еліта і творчий загал;
4) творча еліта і нетворчий загал.
Для поточної реалізації тієї чи іншої моделі має бути відповідність між елітою і загалом. Якщо відповідності нема, то вище має опуститися до нижчого, оскільки піднімання нижчого – це важкий і довготривалий процес. Відтак у варіанті №4 керівна еліта змушена опуститися до рівня загалу і організовувати його за нормативною моделлю. У варіанті №3 нетворча керівна еліта пригнічує творчу меншість, опускає загал до свого рівня і керує ним за тією ж нормативною моделлю.
Отже, маємо два стійкі варіанти – дві моделі організації:
1) творча еліта і творчий загал реалізують творчу (органічну) модель;
2) нетворча еліта і нетворчий загал реалізують нормативну (машинну) модель.
Як це працює?
Розгляньмо реальні приклади здійснення кожної з чотирьох комбінацій.
1. США. Висока концентрація творчих людей в поєднанні з творчою керівною елітою і аріянським світоглядом перетворили Сполучені Штати Америки на світовий центр соціальних і технологічних інновацій.
2. Китай. Традиційно нормативне суспільство і комуністична правляча верхівка послідовно реалізують «машинну модель» – проект «великого мурашника». Зразки і норми, куплені або вкрадені китайцями в інших країнах, передусім в США, успішно тиражуються в Китаї і експортуються на весь світ.
3. Росія. Російське суспільство має досить високу концентрацію творчих людей, проте влада належить силовикам, а вони традиційно діють згідно з нормативною моделлю. Силовий блок – це завжди централізована соціальна машина з високою виконавською дисципліною. Після 2014 року творчі люди активно витискаються за межі Росії, тому суспільство послідовно уніфікується і опускається до нормативного рівня своєї керівної еліти.
4. Сінгапур. Цю державу створила творча еліта на чолі з Лі Куан Ю. Але їй довелося мати справу з традиційно нормативним населенням, переважно з китайцями. Тому були застосовані диктаторські засоби, жорстка система покарань, зокрема фізичних, панування державних корпорацій і всепроникний державний контроль. Ефективність управління підтримується за рахунок запрошення іноземних спеціалістів та елітарної освіти для своїх: уряд оплачує кращим студентам навчання за кордоном в обмін на подальшу роботу в уряді.
Дві моделі – дві цивілізації
В сучасній індустріальній цивілізації взаємно переплетені обидва підходи – органічний і машинний. Проте інформаційні технології увиразнюють кожен підхід, доводять до логічного завершення. В результаті відбувається формування двох протилежних способів життя, двох контрастних світоглядів, двох типів цивілізацій – постіндустріальної та ультраіндустріальної. Зі згаданих вище країн до постіндастріалу рухаються США, до ультраіндастріалу – Росія і Китай. Сінгапур – це вже «маленький ультраіндастріал» (маленький тому, що всього 6 мільйонів населення).
Як ми вже говорили, інформаційні технології підсилюють соціальні процеси, увиразнюють, виявляють їх приховану сутність, доводять до логічного завершення. «Організм» і «машина» – це дві протилежні моделі соціальної організації. Вони антагоністичні. Втягування людства до інформаційної ери посилює взаємне відштовхування цих моделей. В міру формування постіндустріальної та ультраіндустріальної цивілізацій, між ними зростатиме ворожнеча і конфлікт. І ось чому.
Екзистенційний конфлікт
Ми живемо у світі, який еволюціонує. Основою еволюції є добір кращих, який здійснюється шляхом змагальності. Виживають сильніші, досконаліші, розумніші, винахідливіші, одне слово – розвиненіші.
Джерелом людського розвитку є творчість, а умовою творчості є свобода. Спільноти, які живуть за нормативною моделлю, тяжіють до диктатури і засадничо орієнтовані на обмеження творчості, оскільки вона руйнує усталений порядок і виводить з ладу соціальну мегамашину.
Відстаючи у творчості, ультраіндустріальні держави неминуче відстають у розвитку, а це веде до поразки в еволюційній змагальності. Власну неспроможність до інновацій такі держави компенсують крадіжкою продуктів творчості постіндустріальних держав. Паразитування на чужій творчості стає політикою «великих мурашників».
Проте постіндустріальним державам не подобається, коли у них крадуть інновації, та ще й використовують їх проти них самих. Як тільки постіндустріальні держави виявляють паразитичний процес, вони намагаються його ліквідувати. Це створює загрозу для держав-паразитів. Так виникає міждержавний конфлікт.
Яскравим прикладом такого конфлікту є торгова війна між США і Китаєм, яка нині перетворюється на міжцивілізаційний конфлікт. З приходом до влади президента Дональда Трампа, США усвідомили, що Китай їх щорічно обкрадає принаймні на півтрильйона доларів – шляхом нееквівалентної торгівлі і крадіжок інтелектуальної власності. США поставили Китаю жорстку вимогу щодо забезпечення справедливої торгівлі, але її виконання завдасть удару по економіці Китаю і його політичним амбіціям.
У пошуках союзників Китай змушений звернутися до Росії і різко прискорити зближення з нею. Про те, як це відбувається, описано у статті Екзистенційний ворог Сполучених Штатів Америки – Росія, Китай чи Євросоюз?
| 0 | 757 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
