ЖИВОПИСЕЦЬ ВАСИЛЬ КОПАЙГОРЕНКО:ВОЛОДАР ВЛАСНОЇ МАНЕРИ ПИСЬМА.*

Для сотень, а то й тисяч художників заповітною мрією є – віднайти свій почерк у малярстві. Для більшості, навіть професійних художників мрія залишається нездійсненною. Василь Копайгоренко володіє оцим справжнім даром, хто  бодай один раз бачив його картини, то за другої нагоди не буде видивлятися ім’я художника в нижній частині роботи, впізнає одразу.

              Та про все по порядку… Мама митця – Іда Миколаївна Копайгоренко – Троцюк, український скульптор, вчилася разом з Аллою Горською. Дружина – Олена Баликова - професійна  художниця, син Артем, теж живописець, навчався в НАОМА . Сам пан Василь 1980 року закінчив Київський державний художній інститут, факультет живопису.

Із монологу митця (ч.1): «Я мав чудову нагоду вчитися у Віктора Зарецького. В інституті отримав добрий вишкіл в майстерні професора Віктора Пузиркова. Та художником мене зробив Михайло Дерегус, я його учень. Він найбільше вплинув на мене і підштовхнув до того, що роблю сьогодні. Доводилося бачити неодноразово, як працює з кольором, як тонко відчуває не тільки колір, а і пляму, форму, він був формалістом. Ідеї, теми у мистецтві  важливі, але тоді, коли «лягають» на знання. Художник повинен мати добру академічну освіту. Я захопився вишивкою, техніка і композиція звідти, отримав внутрішній поштовх, - до поєднання олійного живопису  і вишивки . Петро Гончар якось промовив: «Не думав, що може бути таке поєднання…». Люблю декоративне мистецтво, килимарство. Малюю, що душа вимагає. Не люблю писати під конкретну дату, або виставку".

           Коли був створений «Світовид», - гурт українських митців, була то подія не рядова, а справжнє явище… Ідея створення  належала В. Копайгоренку, а підтримали задум – М. Приймаченко,В.Гарбуз, В. Корчинський, О. Івахненко, М. Стороженко, П. Гончар, В. Шишов,-  скульптор, дуже талановитий, який «працюючи над каменем, створював  рідкісної краси витвори, був взірцем для молодшого покоління», - наголошує пан Василь. Які ж фундаментальні цінності  об’єднали творчих осіб?

          Вартує зупинитися на думці Ю. Еволи: «Культура в істинному і вищому смислі, як у стосунках окремих осіб, так і відносно народів – виникає тільки там, де подоланий рівень тотемізму, тільки там, де расовий елемент, навіть сприйнятий містично, не являється останньою інстанцією; тільки там, де окрім крові проявляється сила вищого, метабіологічного, духового і «сонячного» типу, не та, що походить із життя,а, навпаки, та, що визначає життя, і при цьому змінюючи і перевтілюючи його, придаючи йому (життю) форму, якої воно раніше не мало, звільняючи його від усіляких домішок тваринності і прокладає різноманітні шляхи для реалізації різних типів особистості.  В ЦЬОМУ ВИПАДКУ ЕТНІЧНА ТРАДИЦІЯ НЕ РУЙНУЄТЬСЯ: ВОНА ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОСНОВОЮ, НЕВІДДІЛЬНОЮ ВІД ДУХОВНОЇ ТРАДИЦІЇ. У співвідношенні біологічного і духовного факторів, саме другий є підтримкою першого, і ніяк не навпаки".

Важливий чинник – національна свідомість, формується  навіть не століттями…Суттєвий вплив на неї має довкілля, яке в певному розумінні формує народ, а в нашій країні є і лісостеп, і степ та гори… Народ, що з давніх давен живе на звичній для нього території, ніколи не зникне як такий.

          В 1994 році вийшов каталог «Світовиду», переднє слово написав Ігор Бугаєнко. В другому каталозі, що з’явився  у  1999-му, вступ і тексти про митців авторства Володимира Підгори. Це видання потовщало за обсягом, кожен із творців представлений  п’ятьма роботами. Товариство збагатилося на нові імена: В. Мовчан, М. Горловий, М. Кочубей, Анатолій  Марчук. «Братство преподобного Аліпія» виникло в той же період, - роки  сильного духовного піднесення українства і було споріднене за своєю місією із «Світовидом».

Монолог художника (ч.2): «Люблю історію, особливо українську, вона дає поживу тематичну. До прикладу, Трипільська культура, яка там глибина! Сюжети для картин беру з міфології, з поїздок, надихає народна пісня.

              Тепер люди інші, села інші, бачу ці зміни. Раніше, передавали досвід, знання,навики, від старших до молодших. Щось зникло, але прийшло нове, може й на краще, я не знаю…».

Про що ж промовляє малярство Копайгоренка? Прислухаймося до думки В. Кирунчика: «Мова є свідком і наслідком  вікових процесів, результатом генетичного виживання етносу. Мова як результат історичної ходи, вона – живе дерево мислі, яке або квітне, укорінюється і розростається, або хворіє, нидіє і всихає. Через мову (живописну теж, А.Б.) найкраще можна розгледіти діДухів народу, обрати віру. На її базі, за її допомогою подібно до математики можна прорахувати, вивести і довести в зворотному порядку історичні дані, зв’язки, СКЛАСТИ НІКИМ НЕ ПІДТАСОВАНИЙ  ПЕРВІСНИЙ МАЛЮНОК».

            «Веди» - гімн живій Природі. Заохочують людей жити у злагоді з ритмом дихання Природи. «Віті да Бгу» - вітаємо Дажбога. Закликають спілкуватися з рослинами, тваринами, вітром, річками, - чисто ведійська традиція.

Сатья – юга іменувалася Золотим віком, бо на Планеті домінували – правдивість, мудрість, єдність з Богами.

             Чи не про це картини героя тексту?!

І про не менш значиме… Архетип – характеристика універсальної підсвідомості, форма (за Платоном), по своїй наповненості споріднена зі світом ідей. Спадкові характеристики психе, риси характеру. Архетип – своєрідний «портрет» душі людської. Життєвий досвід  заповнює ці форми, годилося  б, добрими думками і відповідними діями. Архетипи К. Г. Юнга,  його великий внесок в Психологію. Він довів, що особа складається з трьох категорій – его, особисте несвідоме і колективне. У третю групу входить термін  «архетип».

                 Колективне несвідоме, найнижчий шар індивіда, «сейф» прихованих ознак пам’яті предків. Архетипи – вроджені ідеї  або спогади пращурів. Вони схиляють до своєрідного сприйняття і реакції  на певні події, явища, тут криється і загадка вибуху емоцій з будь – якого приводу.

Художник володіє багатою уявою. Вона дає йому можливість мати точне бачення речей, якими він збагатився завдяки мітам, легендам, образи , які виникають в його уяві, стають зримими, реальними, коли бачиш їх на картині, - віриш, що парсуна зображена на картині існувала  справді колись… Можливо, митець наділений особливим баченням, за допомогою котрого осягає природу персонажів своїх робіт.

                 В 2014-му році з’явився  проєкт двох творчих осіб – поета і перекладача Сергія Ткаченка і художника Василя Копайгоренка. Вийшла з друку книжка «Під знаком Ярила», це не що інше, як перегук, діалог  між поезією і живописом. Спроба оригінальна, їм вдалося показати  паралелізм , спорідненість думок, змістів, образів людей, у віршотворенні і малярстві. До прикладу, у книжці сусідять  – картина «Косовиця» і вірш «Самому собі», своєрідний дует. Прислухаймося до уривку з нього:

«В той край вертатися , де подруги й дружки,

Де люди думають і діють навпрошки,

Де правда, істина і совість – ще жива,

Де смислом сповнені людські діла й слова…».

Монолог художника (ч.3): «Зараз викладаю в Київській державній академії декоративно – прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Мені якраз і хочеться працювати з декоративним мистецтвом, наголошу ще раз, де усе будується на кольорі. Раніше – це був технікум, який хотіли закрити, ліквідувати, багато зусиль доклав народний художник України В. Прядка, щоб навчальний заклад зберегти, допоміг у цій справі і М. Дерегус. За відновленої державності України, технікум став інститутом, його також  намагалися закрити, бо був національного спрямування. Особливо муляв очі цей ВНЗ Д. Табачнику, коли той був міністром .

           Двадцять років педагогічної роботи, а мені до душі викладацька праця. Є в мене колекція, різні  артефакти, збираю їх, зокрема, козацькі люльки. Кулю з козацького мушкета ношу при собі…».

Творча робітня митця знаходиться на території Києво – Печерської Лаври. До цієї святині віками йшли очистити душу з далеких країв, різні верстви людей. Доктор психології О. Губко писав: «Тут здійснюється містерія, висока магія душевного очищення (а не тільки «відпущення гріхів»), підзарядження високою снагою, пасіонарною енергією. Прочани інстинктивно, інтуїтивно це відчували…».   З вікон робітні  розгортається розкішний вид на велику ріку Дніпро, а поза нею, висотні будинки світлих кольорів, тут так добре себе почуваєш…  На стіні картина, а з неї на мене дивилася вершниця на коні, амазонка зі списом, а внизу лев печерний, ліворуч дуб стоїть. Знаки і символи…

           Опісля густого, змістовного спілкування з художником, який носить таке красиве козацьке прізвище, віриться, що доба невігластва, як в царині духовності, так і в політиці, наближається до безславного упадку. За непростих обставин, але постає Оновлена Україна, у котрій – живописці, поети, співаки, науковці, відродять славних дух Старого Києва і України. Василь Копайгоренко оцю справу робив малярськими засобами усе своє  життя…

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.

*Текст  опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «СЛОВО ПРОСВІТИ»№30 – 31(1082-1083),30 липня – 5 серпня 2020 року.

На фото - Василь Копайгоренко, назви картин:

а)."Русалонька і рибалка"

б). "Їхав козак на війноньку"

в). "Козак Мамай"

г). "Яблуневий Спас"

д). "Пісня".