Закарпаття - металургійний "цех" кельтів

В 1968 році пошуковий загін геологічної партії, база якої знаходилась в с. Ділове Рахівського району, працював у Вулканічних Карпатах на площі від с. Верхня Візниця до с. Бабичі. Це територія переважно гірського пасма Синяк.

Серед комплексу геологічних робіт була і перевірка канав на магнітні та електророзвідувальні аномалії. Ці канави іноді розкривали скупчення стародавніх шлаків. Оскільки останні належать до пошукових ознак рудних родовищ, геологи намагались вивчити їх за допомогою спектрального аналізу, щоб виявити сліди корисних копалин. Та нічого з кольорових або рідкісних металів не знаходилось. Хіба що трохи підвищений вміст заліза, який дозволяв припустити, що давні металурги виплавляли саме цей метал.

Через багато років автор статті, прочитавши книжку Геннадія Казакевича "Кельти" (Видавництво фітосоціалогічного центру, Київ, 2006), дізнався, що Синяцьке пасмо на південному заході прилягає до Галиш – Ловацького центру металургійної промисловості кельтів, розташованого в трикутнику між селами Іванці – Жукове – Лохове. Тут археологами знайдені шари шлаків та залізні чушки, а також тисячі інструментів: ножиці для стрижки овець, коси, мечі, ковадла, щити, залізні наральники.

Кельтське селище (опідум) розташоване на північно-західній околиці сучасного міста Мукачеве, на схилах двох невисоких гір – Галиш та Ловачка. На північно-східній околиці опідума знайдені сиродутні залізоплавильні горни, поруч з якими – багато шлаків і залишків деревнього вугілля. Горни являють собою круглі ями глибиною 30-40см та діаметром 40-50см (Казакевич, 2006). В опідумі виробляли також срібні монети, фібули, ювелірні прикраси.

В цих краях навіть збереглась кельтська назва річки Латориці, що походить від слова "labara" – та, що говорить, шумить. Типово кельтськими за походженням є гідроніми – річки Лаборець, Горнад, Ториса, Бодва, Ботар.

Крім металургійного району поблизу Мукачевого в Закарпатті відомі ще декілька залізовиробних центрів, що дозволяє вважати цей регіон великою металургійною провінцією Європи в III–I ст. до н.е. (латенська археологічна культура).

Найбільшим з кельтських металургійних центрів Закарпаття є опідум на околиці сучасного села Нове Клинове Виноградівського району, розташоване на відстані близько 30км від опідума Галиш-Ловачка. Тут знайдені майже 150 залізоплавильних горнів, розташованих "гніздами" по 40-50 штук. Ботарський металургійний район, названий за річкою Ботар, притокою Тиси, простягнувся на 10км від с. Нове Клинове до с. Хижа. Скупчення шлаків, уламки глинобитних горнів та сотні металевих чушок, розміщених одна біля одної, зустрічалися уздовж річки Ботар та її приток.

За даними доктора історичних наук Сергія Федака, подібні металургійні пункти відомі також біля с. Стеблівка на Хустщині та с. Хмільник на Іршавщині.

Звідки ж взялись кельти в Закарпатті? Вважається, що кельти формувались на території Австрії і Чехії, а звідти проникали на захід і схід. У середині VIII і VI століть до н.е. (гальштатська доба) дві хвилі кельтів досягли Британських островів. Тут і досі збереглася культура кельтів – в Ірландії, Шотландії, Валії (Велсі), а також на півострові Бретань у Франції.

В IV–III ст. до н.е. кельтські племена почали проникнення на територію сучасного Закарпаття. У слов’янських мовах широко представлені кельтські запозичення, а на сучасних слов’янських землях присутні численні топоніми кельтського походження (Казакевич, 2006). Близько 275 р. до н. е. кельти засновують поселення – Вилок, Мужиєве, Велика Бийгань, Дідове II ( С.Федака). Вважається, що бойки походять від кельтського племені бойів, що вийшли з Чехії (Богемія, кельтською мовою – країна бойів).

Близько 60 р. н. е. гето-даки (фракійці) захопили Верхнє Потисся, кельти відступили в Центральну Європу, звідки були витіснені германцями і римлянами на західні околиці континенту. З приходом фракійців металургійне виробництво заліза в Закарпатті припинилось.

Цікавим є питання, з якої сировини кельти виробляли залізо в Закарпатті. Геннадій Казакевич пише, що "численні болота та озера давали достатньо бурого залізняку (лимоніту)" для виробництва. А деревне вугілля можна було виробити з деревини лісів Закарпаття. Насправді ж у Закарпатті нема родовищ лимонітових залізних руд. Але при пошукових роботах в гірському пасмі Синяк геологи виявили сидеритові жили, неподалік яких знайдені металургійні шлаки.

Жили містяться серед вулканічних порід - андезитобазальтів та їхніх туфів. Вірогідно, вони досить поширені у Вулканічних Карпатах (гірське пасмо Оаш), зустрічаючись також біля Іршави і Виноградова.

Сидерит (карбонат заліза) порівняно з лимонітом містить майже удвічі менше заліза, але теж придатний для плавлення, оскільки температура в сиродутному горні досягає 1100–1350oC, що достатньо для отримання тістоподібного заліза у вигляді криць вагою 1-3кг. Не виключено, що цей метод кельти розробили ще "вдома" - в Штирійських Альпах, де знаходиться відоме сидеритове родовище Ерцберг.

Другим джерелом залізної руди в Закарпатті могли бути проверстки сидериту завтовшки 20-50см, які зустрічаються серед осадових порід палеогенового флішу.

Слід зауважити, що кельти прийшли в Закарпаття вже після того, як вони оселились в Британії, в латенську добу вони вже мали досить розвинене суспільство, в якому друїди грали провідну роль. Характерною рисою в кельтських районах Британії є "стовпи друїдів" або "standing stone". Вважається, що поряд зі Стоунхенджем вони мають сакральне значення, а також могли використовуватися для астрономічних (геодезичних) спостережень. Один з таких стовпів у Валії розташований біля міста Лланвртид. Можливо, подібні стовпи (мегаліти) є і в Закарпатті, наразі вони знайдені недалеко звідси, на "батьківщині" кельтів – у Чехії (сайт PPt4Web.ru).

На обкладинці - село і гора Синяк.