"Вперед з усмішкою"

4 січня 2016
Яна Сміжак
Мене оточує щось надзвичайне. Таке враження, ніби я в казці. Все палахкотить яскравими різнобарвними вогниками, на вікнах можна побачити малюнки на новорічну тематику. Все це неймовірно, особливо коли дивитись на це ввечері.

Під цими враженнями я й не помітив, як опинився у призначеному місці. Будівля була доволі давньою, темно-коричневого кольору, обрамленою золотистим візерунком. Я побачив доволі знайомі мені двері й увійшов.

Перше, на що я звернув увагу, був дуже приємний запах куті. Всі метушилися, накривали на стіл, оформляли оселю. Раптом мене ледь не збили з ніг. Я почув рідний мені голос:

- Доброго вечора, сину!
- Доброго, мамо. Бачу, що ви вже давно почали готуватись.
- З самого ранку. Ти проходь, сідай. Через півгодини, як з'явиться перша зоря, сядемо вечеряти.


Мама, як завжди, поцілувала мене у чоло і усміхнулась. Після того рушила на кухню. Я зайшов до своєї кімнати, сів на канапу. В один момент мої очі зіткнулись з широкими блакитними очима дівчинки, яка була на картинці. Вона усміхалась милою усмішкою, щоки пашіли рум'янцем, а погляд чаїв у собі доброту та ласку. На голові заплетена руса коса, де-не-де гармонійно заквітчена маками та волошками. У руках ця мила дівчинка тримала коровай, вбрана була у святкове – білу вишиванку з червоним орнаментом.

Дивно, але кожного року перед Різдвом я приходжу до цієї картини і замислююсь. Мої думки затьмарювали спогади, колишні бажання, здійснені мрії, почуття. І завжди я пригадував усе з усмішкою і, звичайно, будував плани на наступний рік. Так трапилось і сьогодні.

Я думками перенісся у найграндіознішу подію цього року – поїздку до Польщі. Це було моєю мрією. Я обожнюю вивчати мови та подорожувати. Мені подобається пізнавати нових людей, спілкуватись з ними, довідуватись все більше й більше. Я мав змогу побувати у цій країні напередодні Різдва. Польський народ святкує його раніше – 25 грудня. Люди, у котрих я мешкав упродовж двох тижнів, залишили приємні враження, наповнили мою душу чимось новим і незвіданим для мене.

Виявляється, у нас дуже схожі традиції: поляки сідають вечеряти тільки після того, як на небі засяє срібна зірка. Найурочистіша і найбільш зворушлива подія року- переддень Різдва. Він називається "Гвяздкою". Робота також не стоїть на місці: жінки пораються на кухні, чоловіки оглядають господарку. Перед вечерею обов'язково запалюють свічку. На столі присутні страви, подібні до українських. Сервірування столу ідентичне. У цій сім'ї моя душа відчувала себе вдома. Мені було комфортно, мене прийняли як рідного.

Моя "польська родина" теж зацікавилась, як же ж святкують Різдво у нас. Ми порівнювали культури обох народів і знайшли дуже багато подібного, адже як для поляків, так і для українців, дуже важливим є вільне мислення, сподівання на майбутнє, світле і радісне. Думаю, що так і повинно бути. Людям необхідно розвиватись, прагнути нових висот, йти вперед і підкорювати нові й нові вершини. Розум і душа мають хотіти стати кращими, ступити на вірний шлях.

Зараз я вУкраїні, у своєму рідному Івано-Франківську. Тут я народився, тут я ріс, тут навчався, тут зустрів своє перше кохання, тут продовжую розвиватись. Все тут. Моє серце навіки залишиться на цій землі, воно її покохало з самого малку і дало обіцянку, що зробить все, аби не спаплюжити ім'я цього краю. Я зроблю усе можливе, аби моя Україна-ненька ніколи не тужила, а навпаки, розвивалась, встала з колін і засяяла, немов та срібна зоря на таємничому темно-синьому тлі. Я хочу, аби вона розквітла, немов квіти навесні. І саме образ на картинці - це Україна, вільна, нова, незалежна.

На мою думку, все починається з себе. Отож, я стартую. Одна з моїх мрій - побувати у багатьох країнах світу. Деякі я вже відвідав. І щоразу зі мною не хотіли прощатись. Багато нових знайомих після мого візиту вже відвідали Україну і їхні відгуки дуже гарні.

Я й не помітив, як зібралась уся сім'я. Всі, як належить, помолились та сіли вечеряти. Кожен ділився своїми досягненнями за цей рік, розповідав плани на наступний. А я лише мовчки з посмішкою подивився на Україну-дівчинку. І твердо вирішив, що у мене все вийде. За сімейною вечерею ми колядували, прославляли Христа. Маю надію, що цей рік наставить нас на вірний шлях, допоможе визначитись у житті, наведе лад у думках і мисленні суспільства. Мир і злагода запанують у душах українців. Отож, щедрий вечір, добрий вечір, Україно моя!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Андрій Котов: "Додому тягне завжди... Немає нічого кращого за вечірній Львів"
Львів'янин Андрій Котов — у минулому колишній курсант Суворовського училища, армієць першої бригади оперативного призначення Нацгвардії "Барс", студент Львівського державного університету безпеки життєдіяльності — поділився своїм досвідом заробітчанства в Чехії та розповів, у якій країні бачить своє майбутнє.
Читати більше