​Синдром підлітка

Пам’ятаю, як гортаючи мамин альбом з фотографіями (а мені тоді було років 15), я зауважила, що на світлинах зі шкільного випускного усі виглядають дуже дорослими. Мама запевнила, що цей ефект "старшості" забезпечує не надто якісна чорно-біла зйомка. Але пройшов певний час і я зрозуміла, що не тільки плівка є основним аргументом. Справді, ще 30-40 років тому радянське виховання перетворювало дітей на "маленьких дорослих" з ранніх років. Тож у підлітковому віці наші батьки виглядали значно старшими, аніж ми – ті, кому наразі від 20 до 30 років.
 
Поняття "підлітки" з’явилось лише у повоєнні роки. В англійській мові цей термін звучить як "teenager" та об’єднує всіх тих, у чиєму віці є приставка – teen (thirteen - nineteen) – тобто, від 13 до 19 років.

Існує теорія, що феномен "підліток" виник після Другої світової війни. Мені ж видається, що швидше не після, а вже під час – тоді лави бійців остаточно були відкриті лишень для повнолітніх, але в складних умовах достатньо зрілим молодикам вдома біля маминої спідниці сидіти не хотілось та й не моглось. От так вони й вешталися, збивались у купки, займалися "дрібною спекуляцією" та подекуди ловили "дурні кулі" своїми юними серцями...

Підлітковий період – це час гормонального вибуху, експресивних рішень. Це час – "хочу і буду!", "тут і зараз!". Звичайно, такою психологічною нестабільністю юнацтва свого часу вдало скористались маркетологи та "торгаші" і запровадили моду на великий асортимент продукції саме серед підлітків. Тож кишенькові гроші "тінейджерів" потекли молочними ріками до шоколадних берегів власників цих "модних" компаній. Цей момент дав свідомості юнацтва новий сигнал – заробляти гроші не обов’язково (їх можна отримувати від батьків або держави), але витрачати час можна на цілком дорослі задоволення.
 
Чому я називаю в даному контексті цей сигнал новим? Якщо ми поглянемо на історію переходу понять від "дитини" до "дорослого" у суспільстві попередніх століть, то побачимо чітку картину: з давніх-давен аж до початку ХХ століття в момент статевого дозрівання дитина проходила різного типу (в залежності від культурно-етнічної приналежності) ініціації – обряди-посвяти в доросле життя. В українців, до прикладу, це колись був вихід на панщину, а у євреїв - ритуали "бар міцва" для хлопчиків та "бат міцва" для дівчаток збереглись до наших днів і мають святковий характер. Основна теза таких ініціацій – якщо можеш народжувати наступні покоління, ти більше не дитина – тож, будь добрий, "вйо до праці!"

Звичайно ж, не існує правил без винятків. Завжди серед всіх соціальних прошарків (але все ж переважно серед представників вищого класу) зустрічались "трутні" - дорослі люди з дитячим, наївним та безвідповідальним ставленням до життя. Таким проявам дали назву "інфантильність".
 
Та повернімось до наших реалій. Невже сучасне суспільство настільки заможне та соціально захищене, що все більша кількість повнолітніх людей свідомо обирає собі підліткові форми поведінки й мислення? В даному контексті буде доцільним процитувати слова психолога Людмили Петрановської: "Чим більш благополучне життя, сильніший вплив науково-технічного прогресу, вищий рівень освіти, тим довший період дорослішання. Зрозуміло, якщо ти воюєш за чашку рису, то хто тобі дозволить 10 років вештатися і в приставку грати? Але тут багато ще різних факторів. Частково суспільство і саме не дуже зацікавлене в тому, щоб усі ці молоді люди встали до верстату". Продуктивність праці в розвиненому світі дуже виросла, роботи для всіх не вистачає. Дійсно, абсолютно незрозуміло, навіщо сьогодні дорослішати.

Раніше діти були обмежені в правах. Вони могли розраховувати на те, що їх годують і захищають, але при цьому їм це було не можна, і те не можна, різками били, і взагалі була купа мінусів в їх дитячому становищі. Але були і плюси, і якось все це врівноважувалося. Зараз, за великим рахунком, що відбувається? Коли людина дорослішає - мінусів додається, а плюсів не дуже.
 
Звичайно, багато хто говорить, що молоді не готові ухвалювати серйозні рішення. Але справа в тому, що ціна рішення сьогодні знижується. Все менше існує якихось необоротних рішень. Старше покоління говорить - навчайся, а то потім все життя для тебе буде закрите. Та де там закрите? Не вчився тоді - можна вивчитися потім. І ціна рішення перестає бути фатальною.

Зрозуміло, що у будь-якої медалі є дві сторони. З одного боку, знижується стрес, тому що знижується ціна помилки. Але з іншого боку, підвищується стрес за рахунок того, що з’являється більше вибору. Діти, звичайно, адаптуються. А як ми, молоді люди, до цього ставимося? Життя змінюється і змінюється.

Мене б цікавило, швидше, питання не про те, як такі молоді люди з підлітковим ставленням до світу роблять кар'єру. Мене турбує, що цей дуже комфортний, дійсно цікавий і дуже безпечний, м'який – такий, який сприяє перетворенню людей в таких собі елоїв з Герберта Уеллса - вічних напівдітей, нездатних зробити моральний вибір у складній ситуації, розпізнати зло і відповісти на нього. Нездатних до самопожертви. Ризик, мені здається, в цьому. А не в тому, що вони в офіс не йдуть в 30 років або одружуються пізніше.
 
Але, підсумовуючи наведені роздуми та гіпотези, мені видається, що необхідно чітко відмітити для себе поведінку молодих людей у віці від 18 до 30 років під час останніх подій в Україні. Ті, хто ще вчора ганяли на подарованих скутерах сільськими дорогами, намагались прогодувати свою молоду сім’ю або ж відчували смак життя лише в нічних клубах чи у модному одязі – стояли у перших рядах, відстоюючи такі недитячі цінності, як людська гідність, права людини, та політичний курс держави. Тож старшому поколінню варто краще придивитись до сучасної молоді та не робити передчасних висновків. Хто зна, можливо таке "свободолюбство" та відсутність комплексів через кілька десятиліть виведуть українців на лідируючі позиції у ТОП-100 найщасливіших націй світу! 


Матеріал підготовано для Редколегії UaModna
Автор - Ольга Польова