Походження слова «язичник»

Слово «язичництво» утворене від ѩзыкъ — у значенні «народ», «плем'я». То що це за народи були і яка причина називати народ «язиком», коли у нього вже є назва "народ", або "плем'я"?

Звернімо увагу на те, що в українців мова мала ще й назву «чар» (чародій, діяти словом, чарувати). Однокорінні слова зі словом «мова», що означають рух: movement (англ.), movimento (італ.).

Це означає, що арійське суспільство праукраїнців колись досягало найвищого рівня розвитку (відичні знання, чарівництво, просвітлення найкращих людей, дохристиянських часів Золота Доба людства) і створило відповідного рівня чарівну мову.

Ослов’янені навколо відичної Русі мішані з тюрками народи (західні слов’яни, росіяни) замість слова «мова» вживають слово «язик». А їхні мови це руська мова, яка зазнала втрат через те, що ослов’янювали не дитину у сім’ї, коли вона рідною мовою говорить чисто, а ослов’янювали на державну руську мову доросле населення. Тому, наприклад, росіяни зберегли свою мордовську вимову: кого — каво, молоко — млаако, тобто, мова русів змінювалася і ставала язиком.

Тобто, «язики» слов’ян втратили чарівні властивості і тому вони не називаються словом «мова». Наприклад, у них в усіх середній коефіцієнт інтелекту нижчий за український досі (і це при тому, що в українців у кожному поколінні знищується цвіт народу, та й українська мова, освіта, зазнають шкідливих змін, зменшуючи здібності українців).

Тож, слово «язичник» означало ці ослов’янені народи, які не мали повного знання, своїх відунів-характерників, і розмовляли на «язиках». Їхні знання були спрощеними, поверхневими — обряди, казки та забобони.

Слово «язичник» спочатку означало те саме, що «слов’янин» та «росіянин».

З часом, християни накинули це слово «язичник» на Святу Відичну Віру (а її назву «православ’я» правовірні ортодокси присвоїли собі, як і святині, владу та дохід від обрядодійства).

Обман породжує плутанину, червоточини світогляду і біди для народу, аж поки народ не повернеться до природного здорового глузду та припинить самознищення.

ЩЕ. Виходячи з усього цього глузду, українське православ’я є язичництвом — позичені у Святої Відичної Віри Русі «древньослов’янський язик» (замість чарівної Мови), назва релігії (православ’я — славлення Прави, на заміну старій назві «правовірне/ортодоксальне християнство»), храми, святині, перекручені дохристиянські народні обряди, славні, молитви (Отче Наш), відсутність характерників та різноманітних знань (які збережені індійськими йогами).