Не в святилищах горщики ліплять...

Історична (чи псевдоісторична?) розважалівка.

У 2009 році археологи віднайшли на острові Хортиця "давнє святилище", всіяне глиняними черепками. Ось тільки людських черепів (себто слідів жертвопринесень), на жаль, катма...

Про знахідку можна почитати тут: http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2009/10/02/633748.html, а подивитися тут: http://ua-reporter.com/uk/node/65663.

Мені відомо було ще три джерела (http://stb.ua/newsv.php?item.31132, http://www.zptown.at.ua/news/2009-10-04-1277, http://tribuna.com.ua/news/166312.htm), проте, на жаль, нині ці посилання мертві. Можливо, на мережевому просторі ще десь є інформація про це, не знаю.

Коротко кажучи, уважний читач, познайомившись із цими повідомленнями, міг би (за умови достатньої скептичности і вміння логічно міркувати) зрозуміти технологію створення історії — історії не в значенні науки, а в значенні наукоподібности. Цією технологією користувалися не тільки наші предки, а й ми (чим ми гірші?). Ось як це робиться.

В одному з повідомлень про археологічну «сенсаційну» знахідку на Хортиці вчений віщає світові, що це скіфське святилище IV—V століть до н. е., тобто йому десь так 2400—2500 років. В иншому інформаційному повідомленні вік святилища збільшується до більше ніж 4000 років. У третьому й четвертому випадках учені мужі вже заявляють про 5000 (прописом: П’ЯТЬ ТИЩ!!!) літ і зим...

Може, хто пояснить мені, якими науковими методами користуються вчені історики, що люфт у їхньому датуванні становить аж дві з половиною тисячі років? (Принагідно зазначу, що обзивання новохронологів Фоменка й Носовського ідіотами й невігласами якось одразу меркне перед ґльобальністю думки сучасних вчених, які носять горде звання істориків.) Як кажуть, не ходили батько до церкви, а як пішли, то двері принесли...

Поставлю питання руба: хто заважає мені припустити, що цей хронологічний люфт, витворений академічною уявою українських археологів, потрібно порахувати в протилежний бік, ближче до сьогодення? Наприклад, однести «святилище», а точніше, момент руйнації цього «святилища», на кінець XVIII століття, коли військо імператриці Катерини ліквідовувало Запорізьку Січ?

Пропоную власну інтерпретацію знайденого. На Хортиці жили козаки. Жили, до того ж, доволі далеко від решти цивілізаційних осередків, тому багато в чому їхнє господарство було натуральним. Отож і посуд вони не купували на Волині чи в кримських татар, а самі горщики ліпили. І, що природньо, обпалювали їх у спеціяльних печах. Ось вам і «горщики ритуальні», і «древній жертовник», на якому буцімто когось засмажували (якщо жертовник, звичайно, буде реконструйований археологами; а вони, як бачимо, мастаки на такі реконструкції!). Звичайно, виробництво глиняного посуду було накрите дахом, і стіни були. Москалі прийшли, пороху заклали і — бабах! — ось вам і купа каміння, і купа глиняних черепків. Чим не гіпотеза?

У результаті розрахунків (але, як уже попереджалося, в инший бік) виходить:

500 рік до н. е. (перша заявлена археологами дата) + 2275 років (це приблизний «люфт» у 2,5 тисячі років, як було показано трохи вище) = 1775 рік.

Бінґо!!! Містика? Але ж це якраз той самий рік, коли за наказом Потьомкіна зруйнували Січ!

Варто, здається, звернути увагу й на слова учасника експедиції Віктора Кривоносова, який щиро пояснив: «Святилищем воно стане тоді, коли воно вже буде досліджене, написаний звіт, коли воно буде реконструйоване (курсив мій. — Авт.). Зараз же воно справді є купою каміння».

Мій мозок безсилий уявити, як у часи бронзи якісь племена, озброєні виключно холодною зброєю, набігли на Хортицю, когось повбивали, когось забрали в рабство, принагідно ЗРУЙНУВАВШИ місцеве святилище (як? бронзовими бабами, причепленими до бронзових підйомних кранів, чи бронзовими молотами? яку зарплатню отримували руйнівники від завойовників за таку важку працю?).

Инакше кажучи, після того як історики «пояснять», для чого потрібні ці камені, а також після того як викладуть їх у потрібному порядку, ця руїна стане святилищем. Ось так...

Взагалі складається враження, що в давніх людей кам’яного чи бронзового віку більше жодних проблем не було, крім проблеми постійно витрачати свої малопродуктивні економічні ресурси, що базувалися переважно на силі м’язів — як людей, так і деяких домашніх тварин, — на будівництво святилищ, а також на їхнє руйнування.

А то питається: чому в археологів, що б вони не знайшли, все святилища чи капища виходять?

(При написанні статті автор користувався правилами Проєкту українського правопису 1999 року: https://uk.wikipedia.org/wiki/Проект_правопису_1999_року)