Хіба то так Є?

Мрії-сни: передбачення…

Спочатку був… сон, чи то було насправді? Ні, так, як має бути! ВІН це відчував. Він точно знав! Там він побачив… ЇЇ! Ніби у віщому сні. І зрозумів: це - ВОНА! Його Кохана. На все життя!

Він її впізнав! Але як? Серце знає все… Воно вміє передчувати майбутнє. Не зрозуміло звідки, але певність тут була непохитна. «Дівчино, із мого сну, ти будеш моя. Ти десь уже є на світі…Тільки ж, як тебе знайти? Підкажи! Дай знак…». Але вона нічого не сказала. Тільки танцювала, рухаючись плавно і енергійно. Її обличчя не було видно, тільки волосся розвівалося на вітрі. Темно-каштанове, з вогняно-сонячними переливами, м’яке і густе, грайливе і ніжне. Здається, він відчував його руками, торкався його, цілував. Напевно, це і був той довгоочікуваний знак. І він чекав на НЕЇ…

А що ж ВОНА? Відколи маленька дівчинка почала перетворюватися на прекрасну принцесу, уява почала малювати чарівний образ її ПРИНЦА… Він обов’язково мав бути добрим, дбайливим і ніжним, мудрим, дорослим і самостійним. А ще дарувати їй радість, бо вона так любить сміятися. Так, вона щиро вірила і надіялася, що десь на світі живе її КОХАНИЙ,  який відтоді поселився у її мріях. Вона не знала який він, бо не могла його побачити, але твердо була переконана, коли зустріне, то відчує СЕРЦЕМ, воно не підведе.

Багато стежок довелось кожному з них окремо пройти, різних людей на них зустріти, пережити чимало пригод (радісних і не дуже), навіть відкривати своє серце перед, здавалося, такими довгоочікуваними половинками, та все на марно… Не ті половинки, не ті ключики і пустка всередині від одчайдушного крику: «Ну, де ж ти?!». І коли відчай ніби опанував їхніми ніжними душами, а юнацький запал помітно вчух, розум заспокоївся і твердив: «Будь логічним!». Та глибоко в серці жеврів вогник надії, що зустріч К о х а н н я  В с ь о г о  Ж и т т я – попереду. І вони не опускали рук, а були відкриті до нових стосунків.

І знову весна!

Йшла весна, а отже життя не стояло на місці, воно оновлювалося, нестримно буяло, лилося, пульсувало, квітло і змінювало все довкола.  

І знову вечірки, гамір і сміх, нові знайомства, танці допізна, тости, цілуються бокали і ллється вино. І ось дзенькіт кришталю, бокали дружно зустрілися посеред центру столу, і ніжка ЇЇ бокалу просто… відпала! Це було кумедно від несподіванки. Хтось сказав «На щастя!». ЇХНІ погляди зустрілися від здивування і зніяковіло опустилися додолу… Так це ж один із шлюбних бокалів господині балу і, до речі, останній. Досадно якось. Та як це розуміти? Що то за знак? Та потім усе забулося. Гості знову поринули в музику, ігри, розмови, кумедні витівки.

А що ж ВОНИ? ЇМ хотілося цікавого спілкування і ВОНИ незчулися як уже сиділи зовсім поряд і приязно розмовляли. В крові обох від цікавості перед новим знайомством зашкалював адреналін, від якого по тілу йшло приємне збудження. ВОНА хотіла танцювати, це була її стихія! Десь підсвідомо вона прагнула відчути іншу грань контакту з ним, де руки торкаються, а пальці переплітаються, подих відчувається над вухом, а очі так близько, ніби зазирають просто в душу. І заохочувала ЙОГО. Та він був лише початківцем і спершу не наважувався, та все ж погодився, не зміг їй відмовити.

Спочатку вони танцювали щось латино-американське, потім хтось ввімкнув танго і він вирішив показати їй вищий пілотаж. Вона розслабилася, щоб повести тіло за відчуттями, і дала йому зрозуміти: «Веди мене – своїм подихом ти здіймеш мене мов легку пір’їнку, і я закружляю в пристрасних мотивах. Обійми мене – своїми міцними руками ти охопиш мій тонкий стан, і я стану м’яка мов пластилін, – ліпи з мене скульптуру». Магічний чар виник між ними і серця затріпотіли мов ті весняні пташки… І раптом в ЙОГО голові зринув сон, віщий сон з його юності. Їхні скроні пульсували від очікування нової зустрічі. Обмін контактами подарував надію. Це було початком чогось нового...