Так, любий мій друже… Місто не винне в тому, що в ньому живуть погані люди… Ні, не винне. Правда, мені там чудово жилося. Але занадто чудово, щоб це тривало довго… Про це ще ніхто не знає. Брешу, знає тільки одна людина, яка завжди була поряд, завжди тут і готова слухати, допомогати і давати сили, щоб жити далі. Це мій брат Олександр, який підтримував мене, не зважаючи на те, як ставився до моїх рішень.
Ось як це все відбувалося…
Була то п’ятниця якогось там року (пам'ятаю, ніби це вчора було). Я тоді сидів на роботі з колегою у своєму кабінеті. Я працював вчителем сучасних танців. І тоді, як грім з ясного неба, зайшла вона – прекрасна молода жінка, краса якої одразу полонила мою душу.
Це була молода панна, середнього зросту, з гарним довгим, світлим волоссям… Коли глянути на неї, одразу можна було помітити ті очі, як два сині океани, чисті неначе та бистра вода, що протікає десь в наших Карпатах. Обличчя свіже, з червоними щічками, а посередині обличчя цього янгола виблискували білі бісері, з яких і найогидніші матюки можна було з насолодою слухати. А фігура… Ой, це просто словами не переказати… Давно такої красуні не бачив, хоч стільки років займаюся танцями та подорожував усією Європою.
Ах, я одразу закохався… Так, це було кохання з першого погляду. Мій колега все одразу зрозумів і вирішив залишити нас наодинці. Забрав свої диски і пішов до танцювального залу.
Ми спочатку довго дивилися один на одного, а тоді я знайшов трохи сміливості та запитав:
- А що це за запашна троянда завітала до нас?
- Ой, вибачте, я зовсім забула, - сказала вона сором’язливо, - мене звати Ніна. А Ви, напевно, Ромко?
- Так, я Ромко! – посміхнувся я, розуміючи, що мене давно в цьому місті всі знають, а я сам дуже важко запам’ятовую людей, - Присядьте, будь ласка!
Вона підійшла до столу кроком чарівниці та присіла на стілець. Такої усмішки я ще ніколи в житті не бачив – зуби просто блищать, як найцінніші перлини морських глибин. А очі… Її блакитні очі дивилися прямо на мене, так проникливо, що я навіть себе бачив у тих очах. Тоді ще подумав, що старі люди колись мали рацію, кажучи, що очі – це дзеркало душі. А за їхніми словами, вона була така чиста, бездоганна, невинна… Одним словом – діва.
- Я Вас слухаю, Ніно. – сказав я, - Чим Вам можу допомогти?
- Ой, Ромку, - сказала важко вона, - мені потрібні Ваші послуги.
- Послуги?! – я не зовсім зрозумів про що вона говорила, але мені це прозвучало як пряме й відкрите запрошення до сексу, а ми взагалі незнайомі, - Можете бути трохи конкретнішою?
- Так, звісно можу. Вибачте – посміхнулася, - я, коли говорила про Ваші послуги, мала на увазі Ваші танцювальні курси. – відповіла чемно Ніна.
- Ага, зрозуміло… - посміхнувся я.
Але, оскільки я був заклопотаний своєю роботою, тобто мав заключну репетицію до всесвітньо відомого телевізійного шоу "Україна має талант", я запропонував зустрітися в понеділок, коли у мене буде більше вільного часу, і я зможу приділити їй всю свою увагу. Ми попрощалися по-дружньому, і вона пішла. Я навіть не встиг записати її номер. Блін, це лише зі мною таке може трапитись!
(далі буде…)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
