Хоча ця стаття народилася ще 3 роки тому, вона і досі залишається актуальною... Адже йдеться про українського рок-виконавця - Кузьму Скрябіна. Він був, є і буде визначною персоною, важливою людиною в історії української рок-музики. Співак, письменник, телеведучий, актор, продюсер…Крім того – син, чоловік батько і прекрасний друг, людина, яка має тисячі прихильників по всій Україні, талант, якого знають і поважають за кордоном – такий він, наш сьогоднішній герой.
Кузьма Скрябін, він же
Андрій Кузьменко, народився 17 серпня 1968 року в місті Новий Розділ, але дитинство і шкільні роки провів у Новояворівську. Батько Андрія Скрябіна працював інженером, а мати - викладачем музики. Саме вона і вплинула на формування особистості Кузьми. Так, у своїх інтерв'ю він часто згадував як мати "гумовим тапочком заганяла його в музичну школу", яку він закінчив по класу фортепіано. Перший вияв творчої особистості Кузьми відбувся у три роки, коли він вийшов на сцену в дитячому садочку, аби розповісти віршик, та "пошукав очима маму, і, не знайшовши її, розплакався". Була і ще одна історія.
Кузьма розповідав:
"Коли я був маленьким, мені було десь 3 рочки, батьки зробили мені з фанери "електрогітару". Я тільки одну пісню і співав. Це була "Червона рута". Тоді це був дикий шлягер, як і зараз".
При цьому, в дитинстві творчий Кузьма хотів стати водієм сміттєвоза.
У 10 років Кузьма почув пісню
The Beatles "Lady Madonna", яка і стала відправним пунктом його меломанії. Хлопця дивувало те, наскільки вона проста, і при цьому наскільки сильно "вставляє". Спочатку він грав цю мелодію на власноруч зробленій електрогітарі, потім - на своєму піаніно, при цьому відчув такий душевний підйом, що почав вигадувати мелодії і сам.
Згодом він захопився музикою диско (
Boney M.), але на дискотеки не ходив, а заслуховував пластинки до дірок вдома.
У 1981 році його зрадив близький друг. Це був настільки сильний удар для Андрія, що його сім'я вирішує переїхати в Новояворівськ. Тут він вивчив польську мову і проявив інтерес до цієї країни.
У 1983 році Кузьма почув на польському радіо шотландську групу
The Exploited, яка захопила його і назавжди змусила полюбити панк-музику.
За його словами, ця музика ввімкнула в ньому зовсім іншу людину. Він почав танцювати, ходити на дискотеки і поширювати панк серед молоді. Так з'явилася й перша група. Для репетицій хлопці використовували простенький актовий зал школи, де навчався Кузьма. Співак тоді мав шалену популярність в школі, особливо на дискотеках. Адже, гурт грав на танцях - у той час це було модно, коли на дискотеці грала жива музика. Співали хлопці українською, англійською та російською мовами.
"Ми в школі співали на танцях. І створювали свою "Ланцюгову реакцію", займалися у другу зміну. І друга зміна практично не мала можливості проводити уроки, тому що у нас замість колонок були так звані "матюкальники", які висіли на стовпах. Змолоду дуже голосно грали, і коли до них підключали гітару, вона давала такий струнний звук, як з відра. Для панків це була просто фантастика! До цієї ж колонки був підключений і вокал. Це був 1987 ... "
Наступні два роки - час, коли в Новояворівську групою "Наша контора" була заснована андеграундова студія
"Sпати". Сюди вступили Кузьма і Ігор Яцишин, які разом складали групу і продовжували грати "хардкор-панк". Спочатку грали в тому самому Палаці культури на поверх вище, оскільки були відомою групою, але потім перейшли у "Нашу контору". Розшифрувати Sпати як "Студія ПАтологічної ТИші" - також ідея Кузьми.
У 1985 році юнак закінчив школу із мрією стати лікарем-неврологом. Майбутня рок-зірка намагався вступити до Львівського медінституту, але це йому не вдалося через деякі особисті причини.
У 1987 році, по поверненню з армії, Кузьму погодилися перевести до Львова на факультет стоматології. За навчання необхідно було заплатити, а потрібної суми у хлопця не було. Це відбило у нього бажання займатися медициною, оскільки стоматологія була йому нецікава. Але через наполегливі вимоги батьків Кузьма все-таки продовжував навчання.
Він писав пісні. Кузьма добре знав англійську, тому більшість пісень зароджувалося цією мовою, а потім, за необхідності, їх перекладали українською. Згодом Андрій брав участь у творчості груп
"Асоціація Джентльмени", "УКО", "Труну", "Death Time Boys". Він грав на гітарі, співав, був одночасно автором музики, текстів і обличчям усіх цих гуртів. Тоді-то і з'явилися люди, які зіграли важливу роль у формуванні "Скрябіна": Андрій "Кьюрі" Штурма, Славік Пономарьов, Олександр Скрябін та інші. Також існували і сольні проекти Кузьми в стилях "психоделік" і "нью-романтик". У той час були створені пісні
"Душа і плоть", "Love Me To Death", "Ліза" ("Олля"), "Texas Song" та ін. Справжньою точкою відліку для "Скрябіна" стало прийняте 29 червня 1989 року спільне рішення учасників групи записати композицію
"Feel the Pain" та її україномовний варіант –
"Чуєш Біль".
Отже, 30 червня була записана перша пісня проекту, в який входили Кузьма, Рой і Шура, через кілька днів народився "Скрябін". Але через те, що Ростика в грудні 1989 року забрали в армію, "Скрябін" як група перетворився на щось абстрактне. Тоді команда студії "Sпати", яка називалася
"Сидіння разом", поїхала на фестиваль "Вивих", який проходив у Львові. Все, що розповів Ростик про склад команди: "Щодо "Сидіння разом" - думаю, що там були Кузьма, Скряба, Шура, Пономар (Славік Пономарьов), Андрій Гула і, може, ще Либа Миросік". Там Кузьма виступав під ім'ям Андрій Кілл, воно було використане у 1990 році на "Червоній руті" у Запоріжжі. Цей період в житті Кузьми - час важких і великих втрат, коли вмирали близькі йому люди і не сприймалася його музика. З виходом альбому "Violator" групи Depeche Mode, Кузьма остаточно визначився зі стилем, якому він хоче присвятити себе.
Подальше життя Кузьми було тісно пов'язане з групою. У 2000 році він став ведучим власного хіт-параду
"Гаряча сімка", який проіснував до 2002 року. Тоді, в 2000-му, Кузьма посварився з Ростиславом. Пройшов слух про розпад "Скрябіна". Але після того популярність Андрія почала зростати, а Рой почав займатися в основному адміністративними справами групи. Відносини між ними дійсно охололи.
Приблизно з 2003 року Кузьменко працював як ведучий програмах "Шанс" і "Шейканемо" разом зі співачкою Наталею Могилевською. З того часу Андрій взяв усі важелі управління проектом "Скрябін" на себе, почав творити зовсім іншу музику. Очевидними стали зміни у його поглядах та ідеях – це відчувалося у словах на інтерв'ю.
Існує багато історій, що зв'язують ім'я Кузьми з наркотиками. На питання, чи знайомий він з цим, Кузьма чесно відповів:
"У Берліні раз понюхав. Якась іспанка поруч курила якусь гидоту. Мені цього вистачило. Я забув як мене кличуть, втратив контроль над собою. Ні, мені не сподобався цей стан..."
У 2006 Кузьменко проявив себе і як письменник: видання власної книги-автобіографії
"Я, Побєда і Берлін" відкрило співака з іншого боку. Вона стала надзвичайно популярною та навіть кілька разів перевидавалася. 2014 року вийшла друга книга Андрія –
"Я, Паштєт і армія".
Жив і працював Кузьма в Києві. У 2008 році створив групу "Пающіє труси".
У 2009 році став першим учителем групи DZIDZIO. Усе, за що брався талановитий співак, неодмінно супроводжувалося успіхом.
Що ж до особистого життя, то в 1994 році Кузьма одружився зі Світланою - дівчиною, яка вчилася з ним в паралельних класах, і колись підтримала його бажання піти в музику, відстояла його перед батьками юнака. Світлана - художниця, і Кузьма був найбільшим шанувальником її таланту. У 1997 році у них народилася дочка Марія-Барбара.
Здавалося, що все буде добре, музика "Скрябіна буде тішити нас ще дуже довго, та, на жаль, 1 лютого 2015 року Кузьма дав свій останній концерт в Кривому Розі. На честь 25-річчя гурту. Концерт зібрав повний зал у Палаці молоді, більше тисячі людей прийшли послухати хіти улюбленого артиста. Після виступу він, як завжди, приділяв багато уваги своїм фанатам: із задоволенням роздавав автографи і фотографувався. Виступ в Кривому Розі був частиною програми на допомогу солдатам, серед яких часто бував і яких підтримував Кузьма.У концертному репертуарі патріотична музика від "Скрябіна" була присвячена тим, хто на цей момент перебуває в зоні АТО.
Друзі та знайомі говорили про нього, як про мудру, розумну, добру людину з чудовим почуттям гумору. До музики ж він ставився просто, писав у своє задоволення. Творчість для нього була просто способом мислення і передачі інформації. Він хотів створювати те, що зрозуміли б тисячі і мільйони людей. І йому це вдавалося!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Ліля Колісник
