Курт Кобейн: ​Краще бути мертвим, ніж крутим

Знаєте, у далекому 1967-му така людина могла народитися лише в Америці! Голосу цілого покоління, легенді гранджу, альтернативного року, кумиру десятків тисяч прихильників по всьому світу, доля готувала геть не зоряний шлях. У рідному Абердині юнака мало що могло зацікавити. Звичайне робоче містечко, що час від часу тоне чи то в тумані, чи то у хмарах промислового диму, вражає кількістю безробітних та розчарованих у житті мешканців – от яке місце для старту дісталося співакові.
 
Курт побачив світ у родині, яка подібно більшості молодих пар, не витримала перевірки часом і труднощами. Саме розлучення батьків кардинально змінило світогляд восьмирічного хлопця. Втім, із самого дитинства було зрозуміло, що особистість росте творча. Курт мав уявного друга Бодда, якого він вигадав у 2 роки, і продовжував вірити у його справжність потім, слухаючи відлуння власного голосу, записаного на магнітофон тітки Мері.

Окрім музики, малий дуже любив малювати, і навіть заробив діагноз "гіперактивність" від місцевих лікарів. Взагалі, оце "гіпер-", така собі надмірність, супроводжувала юнака постійно. Він мав безліч талантів та цікавився мистецтвом чи не у всіх його проявах: у класі дизайну та графіки хлопець малював комікси, робив примітивні мультфільми за допомогою глини та пластиліну, згодом розмальовував стіни у своєму під'їзді і намагався власноруч зробити світильник з воску та олії.
 
Із гіпершвидкістю Кобейн змінював ще й місця роботи: до вдалої музичної кар'єри йому доводилося мити посуд, працювати прибиральником та інструктором з плавання. Не менш блискавично Курт полишав і помешкання, ніде надовго не затримуючись. На перший погляд, нічого особливого. Юнацький максималізм. Такий собі teen spirit.

Підлітком легендарний КК був настільки асоціальним, що його вважали мало не божевільним. Ні, його не били, бо він і так був "забитим". Хлопець серйозно переймався через свою невиразність, він був страшенно худим і набрати масу йому, на жаль, не вдавалося. Він був змушений носити декілька шарів одягу, аби виглядати трохи міцнішим. Дівчата ж не звертали на нього уваги, доки йому не виповнилося 15. До 17 років життя йому страшенно не подобалось, він 90% часу проводив у власній кімнаті, грав на гітарі та слухав музику, думаючи, що ніколи не виїде з цього округу…

Тоді значна частина американської молоді не переймалася мандрами і успіхами в особистому житті, а вдавалася до іншої пристрасної залежності – наркотичної. У 19-річному віці Курт спробував героїн і, варто сказати, знайомство було, хоч і порівняно пізнім, але неминучим. Він сам розумів, що це неодмінно відбудеться: по-перше, заборонене завжди приваблює; по-друге, він шукав нових відчуттів та вражень, відповідно – нових наркотиків; по-третє, героїнові історії мали місце у житті ледь не кожної рок-зірки. У  невеличкому Абердині вкрай складно було дістати серйозний наркотик, тому Курт був переконаний, що має мінімальні шанси стати залежним. Тож молодь вживала героїн, незважаючи на його жахливу репутацію.

Саме відчуття невідомого, небезпеки так приваблювало. Хоч-не-хоч, багато молодих артистів мають непереборне бажання бодай спробувати те, без чого себе уже не уявляють їхні кумири. Якщо ти слухаєш Сіда Вішеза, Джона Леннона, Рея Чарльза та інших, але не встромляв хоч раз у вену голку з дивною рідиною, то ти, здається, не до кінця і "в темі". Ще важче боротися з героїновою спокусою, живучи у місті типу Абердина, з якого не маєш змоги втекти і залишається тільки болюче бажання забутися.

Та після того, як Курт почав вживати наркотики, у нього лише посилилася параноя та злість. Він нервував, вважав, що всі проти нього – байдуже, відповідало то дійсності чи ні. Він втрачав довіру до чужих, хоча й особливо близьких людей у місті теж не мав. До кінця життя хлопця оточували люди, які певною мірою були пов'язані з наркотиками. Його майбутня дружина Кортні Лав, хоча на момент знайомства з чоловіком уже нічого не вживала, згодом таки повернулася до забороненого кайфу.
 
Чесно кажучи, важко уявити цю історію без наркотичного елемента, адже пан-рок був вираженням повної свободи, його успіх полягав у тому, що одна людина змогла-таки послати все подалі. Так, на це не наважувались інші, але саме тому стали прихильниками цього напряму. Він був своєрідним протестом проти людського самовдоволення. Панк-рок не уникав суспільства, його суть полягала у руйнуванні, тож такий гурт як Nirvana мав залишатися мейнстрімом, але водночас бути андерграундовим, вдало поєднуючи в собі лють та мелодійність. Групи Північного Заходу тоді мали власне звучання: важка музика, що виконувалась у повільному темпі – ось і маємо грандж.

Його розвитку сприяла ідеальна взаємодія хороших гуртів, незалежних продюсерів і пристойних студій звукозапису. Втім, говорити про музику – те саме, що танцювати про архітектуру, тому звільню вас від довгих, хоча й цікавих, розповідей про стиль, нове звучання та внесок Nirvana у світове музичне надбання. Про це більш переконливо розкаже кількість проданих дисків, частота згадування гурту на сторінках наукових досліджень, різноманітних видань та документальних фільмів; на користь значущості Курта та його команди також свідчить шалена кількість каверів пісень гурту, не залежно від часу їх існування.
 
Отже, вічний підліток Курт Кобейн не даремно прагнув довести, що він таки чогось вартий - саме музика допомогла здійснити це бажання. Вона була для нього своєрідним способом розрахунку з життям. Хай там як, але другий альбом "Nevermind"(1991) та композиція "Smells Like Teen Spirit" дійсно стали візитівкою гурту Nirvana, принесли визнання, славу, шалену популярність колективу загалом і Курту Кобейну зокрема. Але чи був він готовий до такої жаданої слави?

Знаєте, це доволі складне питання, адже слава зовсім не змінила співака, він не прагнув розкоші, не мірявся "понтами" з іншими артистами і однозначно не став жертвою "зіркової хвороби". Зовсім інші речі приносили справжні зміни у його життя.

Ну звісно, жінки. Перша обраниця музиканта, Трейсі Марандер, здавалося б, була ідеальною дівчиною, завжди підтримувала і допомагала коханому у моральному та фінансовому плані, але навіть він розумів, що дівчина заслуговує на краще. Крім того, Трейсі хотіла дітей, а Курт тоді ще не був готовий до таких серйозних змін, тому вони розійшлися.

Інша пасія Курта, Тобі Вейл, вражала своєю творчістю та феміністичними настроями, вона значно відрізнялась від Трейсі: тоді як Марандер доглядала за музикантом, Тобі вважала себе рівною, якщо й не головною. Для Курта, який до цього часу повністю розділяв нав'язану суспільством думку, що роль лідера відводиться чоловіку, це стало справжнім відкриттям. В результаті, Тобі викликала у Курта відчуття неповноцінності, яке, по суті, впливало на його ставлення і до інших людей. Згодом він зрозумів, що не відчував справжньої близькості до Тобі, хоч і любив її. Трагедія сприяла творчості, надихала. Взагалі смак Курта щодо жінок був стабільним хіба у поєднанні в них розуму і таланту.

Кардинально ж змінила життя панк-рокера зустріч із Кортні Лав. Йому потрібна була така собі Ненсі Спанджен…(що невдовзі парочці лише зашкодило) Справа в тому, що ані Курт, ані Кортні геть не годилися на ролі Сіда і Ненсі, але прийняли їх, бо ці маски на той час, їм здавалось, личили. Вони були самодостатньою парою: хлопець цікавив людей як музикант, а його кохана – як особистість. Зрештою, саме Кортні стала офіційною дружиною співака і матір'ю його дитини.
 
Найбільшою радістю для Кобейна стала дочка. Після давнього розлучення батьків, яке сильно травмувало маленького Курта, лише власна дитина змогла повернути його до стану по-справжньому щасливого, але вже не сина, а батька. 18 серпня 1992 року народилася Френсіс Бін Кобейн, єдина донечка талановитого рокера. Під час вагітності дружини він страшенно переймався тим, що дитина може народитися із вадами через їхнє із Кортні захоплення наркотиками. В юності він намалював достатньо дітей-виродків, щоб уявити цю жахливу ситуацію якнайяскравіше.

Курт говорив, що народження Френсіс – це найкраще, що з ним сталося. Він навіть наважився на присутність під час пологів, хоч і втратив тоді свідомість. Крім того, незадовго до народження дівчинки відбулося сумнозвісне інтерв'ю Кортні з виданням "Vanity Fair": у ньому Кортні обмовилася, що деякий час вживала героїн під час вагітності, ще не знаючи, що у неї буде дитина. Журналістка, однак, представила все так, ніби Лав продовжувала вживати наркотики вже після того, як дізналася, що вагітна, і висловила з цього приводу свою "стурбованість". Родина не відразу зрозуміла, що ця стаття сильно вплине на їхню репутацію.
 
Незабаром після народження Френсіс їм довелося зіткнутися з правоохоронними органами - Департамент у справах дитини порушив проти них справу про позбавлення подружжя батьківських прав, ґрунтуючись саме на цій публікації. Судові розгляди тривали кілька місяців, в результаті парі все ж дозволили самостійно виховувати дочку, проте обох батьків зобов'язали регулярно проходити тести на наркотики. Курт був глибоко ображений тим, що відбувається. Батьківство для нього було необхідним, він обожнював дочку, був прекрасним батьком і був би ним надалі…
 
Курт завжди любив дітей. Френсіс відігравала важливу роль у житті артиста, їй подобалися навіть поїздки з групою. Мала впізнавала музику батька: тільки-но він починав грати, вона одразу виявляла бажання потрапити на сцену. Курт ніколи не переймався ідеєю заробляти мільйони. Гроші давали йому відчуття безпеки, упевненість у майбутньому донечки. Йому чудово вдавалося отримувати задоволення від простих речей, він не вважав, що саме гроші та визнання принесуть щастя.

Та й, знаєте, популярність, слава… музиканту доводилося мати справу не лише із відданими прихильниками, а й з людьми, які хотіли його побити тільки через те, що вважали Кобейна "сраною рок-зіркою", яка не може впоратися зі своєю славою. Однак Курт продовжував носити простий одяг, маючи шалені статки, він був вимогливим до себе у творчості, але зовсім невибагливим у повсякденному житті. Коли подружжя готувалося придбати будинок ціною більше мільйона доларів, він навіть сумнівався, чи потрібен їм настільки великий дім.
 
Курт Кобейн був дійсно творчою особистістю, його не цікавили побутові речі, він був байдужим до розкоші. Співак ніколи не сподівався на таку популярність свого гурту. Сам Кобейн від визнання, яке несподівано звалилося на голову, відчував дискомфорт: він бачив себе насамперед представником незалежної рок-сцени, і його дратував той факт, що він став кумиром широких мас.

З появою шаленої популярності прийшло й почуття провини, Nirvana намагалася довести, що все іще належить панк-року, що це музика не для всіх. І правда. Як не крути, а найвеличніша поп-музика завжди одноразова. У багатьох виконавців буває лише одна хороша ідея, а більшість не має жодної. Вони марно намагаються піймати натхнення, невпинно продовжують шукати його. Часто у цьому допомагають наркотики. Саме тому буквально через кілька років від початку кар'єри значна частина артистів уже мають залежність. Курт, як ми знаємо, теж мав певні проблеми із цим. Але, думаю, він мав вибір.

Тиск, вплив на нього, які посилилися в останній рік життя, можна було полегшити, адже він цілком міг змінити своє життя, наприклад, не залишатися у Nirvana, розірвати болісні стосунки, та, на жаль, саме наркотична залежність давала привід іншим контролювати його дії. Люди, прибутки яких залежали від Курта, зухвало дорікали йому проблемами з наркотиками. Наприкінці життя, маючи шалену кількість прихильників, купу грошей, дружину та маленьку донечку, музикант, на жаль, залишався самотнім…

Музика Nirvana дійсно значуща, а Курт - непересічна особистість, тому не говоритиму зараз нічого про його смерть... Основна проблема полягає у тому, що співак мертвий. Будь-хто має змогу вільно маніпулювати фактами, приміряти їх на той образ Курта, який хоче створити. Все одно люди нізащо не дозволяють правді псувати хорошу історію, адже їм властиво захоплюватись кимось, підносити зіРОК до рівня богів. І нічого з цим не вдієш…