***********
Вони говорили всю ніч до світанку
Під шепіт дощу,
За пляшкою старого уже вина.
Він пирхав недбало:
- Навіщо тобі це?
- Любові не накажеш, - зітхала вона.
Він злився:
- Чи не соромно закохуватися в
Твої-то роки?
Якa ти безрозсудна і безглузда!
- Усі віки цьому почуттю покірні..,--
Шепотіла вона, --
До того ж, мій друже, я завжди молода.
Він не відставав:
- Що подумають люди?
Друзі.., товариші по службі..,
Як взнають -- відступляться всі?
- Але, якщо коханого поруч не буде,
Навіщо все інше, мій дружe, тоді?
- Любов швидкоплинна i...
Що буде далі.?.
Cвою слабкість, клянучи -- не станеш шкодувати?..
Вона посміхнулася:
- Все в світі не вічно,
Але життя без любові – це смерть для мене.,.
Яку не пізнати...
Задумався глибоко він:
- Xоч разочок моєї послухай поради.
- Ти ж мені не порадник, -- жартувала серйозно вона.
Так Розум намагався виховувати свою незбагненну Душу --
Під шепіт дощу,
За пляшкою старого уже вина…
---------------------------------------------
21.11.2019; Paris (B.C)
=====================
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
