АСТМА та ІСТЕРИКА у МОВІ.

Через звичку не думати, ніхто не звертає увагу на те, що голосні звуки на початку і в середині слова ми вимовляємо по-різному, а на письмі це ніяк не позначаємо. Мова не про йотовані голосні, бо йотований голосний це, насправді, відкритий склад, уладований звук є - йе.

Українська мова складена із відкритих складів, тому ми всі голосні звуки вимовляємо, як у відкритих складах. Наприклад, “Європа” ми вимовляємо, як Йевропа (є (йе) на початку слова – це відкритий склад). А от слово «астма», ми не пишемо з приголосної букви, але вимовляємо, наче перед «а» є приголосний звук, який у арабській мові означено окремим знаком амза (хамза). Зазначимо, що слово «астма» є звуконаслідувальним, воно відтворює притуп астми. Тож, через астмоподібність, цей приголосний звук амза можемо назвати астмою і використаємо грецьку букву псі Ѱѱ. Його (хамзу) ми вимовляємо стискаючи горло, тому його називають гортанною змичкою. Слово «астма» ми вимовляємо ѱастма, слово агрус – ѱагрус. Так само «огонь» ми вимовляємо «ѱогонь», або, уладовуючи, «вогонь».
Щоб не ускладнювати собі життя перебудовою писемності і державних лінгвістичних наук (хоча нова писемність буде простіша і точніша), можна продовжувати писати по-старому, без ѱ, але, при навчанні письму, не забувати пояснювати існування цієї астми, яку ми вимовляємо, не позначаючи на письмі.
Колись, коли люди мали менший ніж зараз досвід мовлення, вони були чутливіші до важких і неприємних звуків і казали в такий (для зразку) спосіб: не Анна, а Ганна, Hanna, історія – гісторія, history (та й самий діакритичний знак амза називають хамза). В словнику української мови майже всі слова, які починаються на нейотовані (тобто, неуладовані приголосним «й») голосні звуки, є чужими, запозиченими з інших мов. Свої слова на «ѱа» ми маємо, але мало, не переобтяжуємо мову різкостями.
Чому серед інших голосних саме «а» рідше вживається на початку слова? Схоже, якраз через астмоподібність. Але є ще одне негарне сполучення, це «ѱі». Цей звук не дарма використовується для позначення істерії. Співаки, чарівники сучасності, теж уникають співати це неуладоване істеричне звукосполучення, бо, говорячи по-простому, дратує.
Якщо задуматися (чого ніхто не робить), то можна зрозуміти, що ѱа є найпершим, ще диким звуком, який у більшості випадків означає нестриманість, нестерпний біль, злість, жах, тощо. Спрощено, коли забагато «а» це нестриманість. Саме тому, українська мова, несучи у собі риси первісної мови чарівників, уладованої тисячоліттями вдосконалення, намагається «а» замінювати на стримане, зосереджене «о».
Для позначення гортанної змички тут обрана буква «ѱ» тому, що вона схожа на таку ж брудну «ф», тваринний звук пердіння, запозичений, наче навмсино, для калічення Мови з семітських, скоріше за все, мов (наприклад, перську мову парсі, після арабського впливу, перейменували на фарсі). Порівняйте слова фак, фекалія (срака, гівно), фу, фррр. Раніше народ тримався, вимовляли Пилип (Филип), картопля (картофель), кава (кофе)… Йде впертий наступ державної лінгвістичної лженауки, складають нам словники «правильної» мови, тиснуть ЗМІ, муштрують у школі, прищеплюють недолугість і меншовартість: telephon – телефон, замість телепон, пантастика – фантастика (якщо нема сил перекладати чужі слова, то хоч уладовуйте за українською вимовою), Атени – Афіни, скити – скіфи і т.д.

До речі, бажано відновити розуміння слова ѱістота – єстота (те що єсть, єснує). Так само ѱістина – єстина.

Бачимо, що засмічення брудними (ф), астматичними (ѱа) та істеричними (ѱі ) запозиченнями псує чарівність української мови. І букви «ѱ» та «ф» є указкою на такі слова. Сучасні «вчені» (пардон, лінгвісти – немовознавці) не мають права псувати українську мову, вони, отримуючи зарплатню, повинні перекладати чужі слова, розуміти і зберігати властивості української мови, твореної тисячоліттями духовного життя народу. Але при таких недовчених вчених навіть слово «духовність» соромно вимовити. Уявіть наукоподібних цапів, щоб вони почали псувати полотна якогось Мікеланжело, але Мову псувати ми дозволяємо, бо звикли до «какая разніца скільки нас лишилося».
Звісно, важко зламати і українську меншовартість і державну лженауку, принаймні, знайте більше про свою мову. Цінувати треба не «своє болото», а досягнення людства і, якщо досягнення твого народу досі є передовими для всього людства, то треба не соромитися, а розуміти і розвиватися далі, даруючи світові розвиток.

ЩЕ. Батько – pitar (cанскрит), pater (латин.), father (англ.). Бачимо, як “п” засмерділося у “ф” (так звана міґрація звуків, хоча, при чому тут міґрація?).

UaModna:
НЕБЕСНА ВЕСТУРА