#25BookForum: очікування та реальність

Форум видавців у Львові – це тонни літератури і сотні заходів: презентацій, дискусій, лекцій, перформансів, вечірок, і десятки локацій по місту, де вони відбуваються. Форум - це тисячі запалених очей та торби книжок, натовпи фанатиків читання з  різнокольоровими браслетиками, відверто кажучи, - це п’ять днів піднесення та екстазу від книжкових закупів.

Коли я вперше потрапила до Львова на книжковий форум, а фактично це були перші повноцінні відвідини в свідомому віці. У мене стався культурний ШОК! І це не про архітектуру чи філіжанки смачної кави:), а про людей. Я отримувала неймовірне задоволення від звичайного походу в крамницю – чемні продавчині зі своїм «доброго дня, пані, що це має бути?», «прошу, пані» — відчуття були такі, ніби я відвідала поетичні читання. Можливо, декому це здасться смішним чи незрозумілим, та, впевнена, багато моїх земляків із Сум – добре мене зрозуміють... А що робилось з моїм слухом, коли йшла вулицями і гарна мелодійна з правильно вибудованими реченнями мова лилася звідусіль; це було, як потрапити на концерт симфонічного оркестру.

Сам форум мене вразив кількістю книжок, кількістю відвідувачів, та найбільше кількістю розумних дітей. Сюди їх приводили батьки, організовано приводили вчителі. І цезовсім не було добровольно-примусово. Зовсім ні. Яке було моє здивування, коли дитина 10-12 років підходила до стенду з книжками, брала до рук досить дорослу книгу, вдумливо щось гортала, а потім ставила добре сформульовані запитання. Або як син -школяр звітував татові, які книжки зі свого списку він вже знайшов, а які — ще ні, а серед них саме ті особливі, які він мріяв прочитати. Уявляєте? Не ті, що в школі сказали прочитати на канікулах, а ті, які він сам хоче: не машинку, і не морозиво, а книжку!

Відверто кажучи, у моїх рідних Сумах я до такого не звикла. Навпаки, нормою в школі було почути «ти шо сама умна?» або «не умнічай». Причому ці фрази перекочовували зі школи в університет, а потім і на перші місця роботи. Зрозуміло, що такий життєвий підхід не заохочує ні читати, ні ставати розумнішим – а це пряма дорога до деградації. Тому я схиляюся перед тими поодинокими невтомними ентузіастами, що все одно лупають ту скалу такої невдячної публіки в Сумах, організовуючи поетичні конкурси чи інші літературні заходи. До слова, Суми мають, врешті, мінімум двох письменників всеукраїнського масштабу, з десятками літературних відзнак та нагород, твори яких читають по всій Україні і не тільки, прізвища яких знають і в Харкові, Києві, Львові. А от пересічний сумчанин навряд чи чув...

Тож, розумієте, моє перше зачарування Львовом було незабутнім. Та час іде, і Львів уже не той: потерпаючи від навали російськомовних туристів з Центральної та Східної України, львів’яни замість того, аби вчити всіх спільної української мови, запопадливо "ЧТОкають" і "ДАкають" в готелях, кав’ярнях, магазинах. Своїм ліберальним догоджанням вони ще й пишаються, як найвищим проявом гостинності та культури. А ще гидко спостерігати, як львівська зарозумілість різко змінюється на плазування перед іноземними гостями. Львів відкритий для світу вже настільки, що скоро протяг видує з нього найцінніше – власну ідентичнчість.

І цьогорічне перейменування Форуму видавців з нагоди 25-річчя тільки підтверджує негативну тенденцію.

Під свій ювілей організатори випустили збірку «Форумологія» і багато брендованої продукції,  та, як було зазначено, перейменувалися. Вони розіслали всім учасникам листи, де просили називати їх не інакше як Book Forum. Не зовсім зрозуміло, у чому суть ребрендинґу. Адже ця назва використовувалась як офіційно, так і неофіційно давно, зокрема у співпраці з іноземними учасниками. Але тепер текст анонсу у вітчизняних ЗМІ не звучить, а бринить приблизно так: «... відбудеться головний культурний фестиваль країни - Book Forum  ...». Одразу постає питання, — якої країни? Бо відчуття, що це захід десь в англомовному Лондоні, а не в українському Львові. Але, схоже, організатори вкусили смак так званого ребрендинґу, і почали перейменовувати, а по суті, просто перекладати назви англійською мовою, все: конкурси, премії... От чуєте ви фразу «імена переможців Book Forum Best Book Award ...» 

І думаєте: то, певно, крута міжнародна премія. А на ділі всього лиш українська, а її назва англійською тільки додає вульгарно-міщанського лиску. Звідки те відторгнення рідного? Нам що, соромно українську премію називати українською мовою? Чи, може, нею нагороджуються англомовні видання? Чи, може, нею нагороджуються іноземні видання? Та ж ні! Це звичайні українські видання українських видавництв, то до чого обливати себе медом і посипати на нього блиски? Ми станемо кимось іншими?

Про шик англомовних футболок та торбинок я вже взагалі мовчу.

Форум видавців у Львові вже 25 років поспіль — найбільший культурний фестиваль країни. Цьогоріч в промоцію заходу було вкладено найбільше коштів і креативу. Дорогою до форуму при в’їзді до міста нас зустрічали великі рекламні щити в стилі різних політичних партій з надписами типу «5 книг врятують країну» та подібне. Шана тому, хто це придумав, це дійсно творчо та привабливо.

Окрім цього, був зроблений відеоролик фестивалю, запущені флешмоби, відзнято мегабайти відео з відомими людьми, видавництвами. На жаль, очікуваного ефекту у вигляді великої кількості відвідувачів не сталось. Навпаки, такого малолюдного книжкового ярмарку я не пам’ятаю.

Можливо, справа в конкуренції, у яку вліз Львівський форум з Київським арсеналом, женучи за модним і блискучим, втративши першість визначати культурні напрямки та свою самобутність. Усе ж молодий (всього 8 років) столичний Книжковий Арсенал перетягує  ковдру на себе.

Також слід відзначити окремі покращення у вигляді лавок та кулерів для води. Фудкорт (вулична їжа)  вже був з минулого року. Піймала себе на думці, що форум все ж заразив мене купою англіцизмів.

Про змістовне наповнення книжкового ярмарку — то окрема тема для окремого блогу. Адже воно —відображення загального стану книговидання в Україні. Тут лише зазначу, що російськомовної продукції суттєво стало менше. Певно, дякуючи Держкомтелерадіо. Мені довелось спеціально вишуковувати російськомовні книжки, що траплялись вкрапленнями, за виключенням парочки малесеньких харківських видавництв. По суті, це єдиний позитивний момент.

Фокусною темою був ринок свободи. Говорили про все, а найбільше — про свободу особистості, вибору статі, країни проживання, мультикультурність. Таке відчуття ніби свобода – то якийсь предмет на ринку, який можна купити. Як хтось з учасників пожартував, що організатори не могли придумати фокусну тему – і пішли легшим шляхом – у Львові є дві центральні вулиці: площа Ринок і проспект Свободи – так і вийшла тематика заходу.

Треба зупинятись, поки конструктивна критика не переросла в критиканство. Позитвна крапка: Форум видавців був першою книжковою літературною та культурною подією, народився з громадської ініціативи, став модним брендом та роздмухав цю моду по всій країні, народив плеяди письменників та десятки тисяч читачів. 25 років – суттєва цифра, і він або набереться мудрості і ростиме, або зневілюється та всохне. І все ж книжковий фестиваль – то сотні майданчиків, які творять люди, – ми з вами, тому свідомості та вдумливості вам, друзі. І пам’ятайте: яскрава обкладинка — не завжди змістовний вміст, гасла англійською не завжди розумні, запрошені гості — все ж чужинці, а пластиковий світ породжує беззахисну  інфантильність.