Жоель Шапрон: Україна займає особливе місце на світовій карті кіноіндустрії

З 13 по 24 травня пройде Каннський кінофестиваль. Щоб сформувати його програму, відбірники переглянули понад півтори тисячі фільмів. Жоель Шапрон - один з тих, хто здійснює цю селекцію. Вже більше п'ятнадцяти років він складає для кінофоруму попередній список фільмів зі Східної Європи.
 
Цього року з 19 фільмів основного конкурсу 13 зняті за повної чи часткової участі Франції. У зв'язку з чим зроблено такий акцент саме на французькому кіно?

У нас завжди знімалося більше фільмів, ніж в будь-якій іншій європейській країні. Однак цього разу випущено просто величезну кількість кінокартин. Наших стрічок багато як в основній, так і в інших конкурсних програмах фестивалю.

До того ж Франція займає перше місце в Європі, а може, й у світі, за кількістю фільмів, знятих у копродукції з іншими країнами. Практично всі видатні режисери Старого Світу, яких ми називаємо живими класиками, принаймні одну зі своїх стрічок знімали спільно з Францією.

Скільки всього фільмів довелося переглянути відбірникам Каннського кінофестивалю цього року?

Більше 1700 стрічок. Я ж особисто переглянув 54 повнометражних і близько 20 короткометражних картин зі Східної Європи. У цьому регіоні за рік знімається близько 300 фільмів - приблизно стільки ж, скільки в одній Франції, якщо враховувати і копродукцію.

Остаточне рішення - ставити фільм в основний конкурс або ж у паралельні програми - приймає генеральний директор Тьєрі Фремо.

Головні конкуренти Канн - Венеціанський і Берлінський кінофоруми. Часто доводиться чути, що Берлінале акцентує увагу на соціально-політичному кіно, а Венеціанський кінофест симпатизує східноєвропейському і американському кіно. А яка орієнтація у Канн?

Я б не сказав, що Берлін віддає перевагу саме соціально-політичному кіно. Можливо, такий висновок роблять, виходячи зі списку переможців. Але обличчя будь-якого кіноогляду - його конкурсна програма, а переможці - це вже думка журі.

Крім того, мені часто доводиться чути від директорів Венеціанського і Берлінського кінофестивалів, що їм не вдалося роздобути ті чи інші фільми, бо їх перехопили Канни. А отже, всі ці три кінофоруми полюють, по суті, за одними і тими ж стрічками.

У конкурсі Каннського кінофестивалю в останні роки було досить багато американських фільмів. Зазвичай вони становили приблизно чверть стрічок основного конкурсу. Зрідка траплялися навіть такі несподіванки, як участь у ньому анімації "Шрек". Це дозволило говорити про те, що голлівудські продюсери нібито чинять тиск на Канни.

Для українських або російських фільмів потрапляння в Канни - успіх, для більшості ж американських - навпаки. Голлівудські продюсери хочуть зібрати хороший бокс-офіс. І якщо після прем'єри в Каннах на їхній фільм кидається погана преса - це все одно, що кінець світу.

Тому в конкурс нашого кіноогляду потрапляють в основному незалежні американські стрічки, а не ті, які знімаються мейджорами. А з боку незалежних продюсерів якого-небудь пресингу бути не може.

Що ж до "Шрека", то в основний конкурс він потрапив лише тому, що цього дуже хотів сам директор кіноогляду. І йому коштувало великих зусиль умовити американських продюсерів представити дану анімацію на конкурс.

У 2013-му в основному конкурсі Канн не було жодного східноєвропейського фільму. У 2014-му - тільки одна картина, а саме "Левіафан" Андрія Звягінцева. І в нинішньому році представлений лише один фільм - "Син Саула" угорського режисера Ласло Немеша. Чи справді східноєвропейському кінематографу в останні роки нічого запропонувати Каннам?

У східноєвропейському кіно спостерігається спад. З 54 фільмів, які я переглянув, на місце в основному конкурсі, як мені здалося, міг би претендувати один. Щоправда, в результаті він так і не боротиметься за "Золоту пальмову гілку".

Якщо ж врахувати не тільки основний конкурс, але і всі програми фестивалю, то в цілому на цей раз в Каннах представлено більше східноєвропейських стрічок, ніж минулого року.

Коли закінчиться спад у східноєвропейському кінематографі?

Передбачити важко, бо, насамперед, це залежить від появи талановитих режисерів. На прикладі Румунії можна сказати, що гідні режисери з'являються незалежно від кіношколи. Незважаючи на те, що румунська кіношкола далеко не найсильніша, в Румунії є чотири-п'ять режисерів, які знімають дійсно гарне кіно. Або той же Андрій Звягінцев, у якого немає спеціальної освіти, але кожен фільм якого потрапляє на головні кінофоруми світу. З іншого боку, є Польща, яка має дуже хорошу кіношколу, але ми не можемо сказати, що у зв'язку з цим там з'явилося багато сильних режисерів. Словом, це дуже делікатне питання.

Торік у другій за значимістю програмі Канн "Особливий погляд" перемогла угорська картина Корнела Мундруцо "Білий Бог". У нинішньому - ще один угорський фільм буде показаний вже в основному конкурсі. Угорський кінематограф сьогодні переживає підйом?

Це пов'язано скоріше з талантом окремих кінематографістів. Але, зрозуміло, істотну роль грає і той факт, що уряд Угорщини розуміє, наскільки важливо популяризувати своє кіно за кордоном і показувати на великих кінофестивалях. Угорщина набагато більш активно, ніж будь-яка інша східноєвропейська країна, просуває свій кінематограф.

Варто також відзначити, що "Син Саула" Ласло Немеша, який нині боротиметься за "Золоту пальмову гілку", - це дебютний фільм. А дебюти вкрай рідко потрапляють в основний конкурс Канн.

Торік фільм Мирослава Слабошпицького "Плем'я" потрапив в Канни саме завдяки вам?

Продавець цього фільму дуже активно його просував. Але я теж доклав руку до того, щоб картина потрапила в конкурс кінофоруму.

Довгий час Україну не ідентифікували як кінематографічну країну. Зарубіжний глядач, не вдаючись у подробиці, часто називав наші фільми російськими. Яка ситуація в останні роки?

Зараз Україна більш пізнавана. А те, що її довго не ідентифікували, нормально для будь-якої молодої країни. Щось подібне довелося пережити Словенії та Словаччині. Але Україна досить швидко стала помітною, зокрема завдяки двом перемогам ваших фільмів в короткометражній секції Каннського кінофестивалю. Крім того, двічі в основний конкурс потрапляли стрічки Сергія Лозниці. І, звичайно ж, слід згадати минулорічний успіх Мирослава Слабошпицького. Так що Україна вже займає особливе місце на світовій карті кіноіндустрії.

У 2011 році Україна підписала з Францією угоду про спільне кіновиробництво. Однак за чотири роки знятий всього лише один великий фільм - "Параджанов" (2013). Чому співпраця двох країн настільки пасивна?

Франція підписала більше 70 таких договорів з різними державами. І далеко не з усіма склалася продуктивна співпраця. Що ж стосується копродукції наших двох країн, то вона просувається повільно, тому що, мабуть, не знайдено загальних, цікавих для французького і українського глядача тем.

Цей договір дуже допомагає, коли є реальний кінопроект. Але сам по собі він не забезпечує виробництва великої кількості копродукційних стрічок. Така ж домовленість у нас є з Росією. Відповідно до неї Французький центр кінематографії з 2001 року видав посвідчення національного фільму приблизно 3300 картинам. Однак реально знято лише 17 .

Практично всі фільми, які з року в рік відкривають Каннський кінофестиваль, - досить пересічне кіно. Чи порушиться ця малоприємна тенденція нині?

На цей раз фестиваль відкриє стрічка Еммануеля Берко "З високо піднятою головою", головну роль в якій зіграла Катрін Деньов. Думаю, ця картина вигідно відрізняється від фільмів-відкриттів попередніх років. Будь-яка кінематографічна подія зазвичай відкривається не шедевром, а гучним фільмом із зірками, щоби привернути увагу публіки і преси.



(via)
www.uapost.us