У Дніпрі відбулась презентація другої книги трилогії "Скарби Примарних островів" письменниці, журналіста, кандидата філософських наук – Наталії Дев'ятко, лауреата престижних літературних премій та переможця міжнародних і всеукраїнських конкурсів. Нагадаю, що у 2017-му році наказом Міністерства освіти і науки України "Скарби Примарних островів" було рекомендовано для вивчення у 9-му класі в програмі з української літератури.
"Кохана Пустельного Вітру" – нетипове українське фентезі, що розповідає про морські пригоди, піщані й крижані пустелі, нескінченні шляхи, і незабутні подорожі.
Наталіє, а як ти відчуваєш: в тобі більше від письменника чи від науковця?
Складно сказати... Я реалізуюся в обох сферах і не уявляю свого життя ані без письменництва, ані без науки. До того ж, вони насправді один одному більше допомагають, а не суперечать.
Письменник повинен мати розвинену інтуїцію, яка неабияк стає у пригоді, коли займаєшся і науковими дослідженнями. А науковець – це логік, людина, яка чітко розуміє, що таке причинно-наслідкові зв'язки. І повірте, це надбання також дуже важливе для письменника, щоб розуміти, що і чому відбувається у його світі саме так, як автор це бачить.
Отже роздвоєння не заважає? Ці дві особи мирно співіснують, допомагають одна одній чи конфліктують? Заважають займатись чимсь конкретним, наприклад, писати роман?
Науковець і письменник у моїй особі живуть у спокої, а от коли у ту суперечку втручаються герої, стає гірше. Герої ще можуть примиритися, що автор пише історію про когось іншого, а от коли довго не пише нічого художнього, це їх обурює. Бо авторський час "витрачається нераціонально".
У мене в житті були протилежні ситуації, коли я готувалася до вступу і паралельно писала роман, або активний творчий процес під час сесій в університеті. Творчість перемагала, і було дуже важко зупинятися і повертатися у навчання чи науку. Хоча, коли я дописувала дисертацію і захищалася, герої з художніх текстів повністю залишили мене, імовірно, розуміючи, що після захисту у мене стане значно більше часу для них. Так і було... (Сміється).
З точки зору науковця: чи є автори-класики, творчість яких вплинула на тебе? Такі, що можуть вважатись взірцем?
Гадаю, що на письменника впливає все, що він читає. Від кожного береш щось важливе, переживаєш, вчишся. Я люблю класичну літературу. Гюго, Шекспіра, Стендаля, Діккенса та багатьох інших авторів. Але коли говорити саме про вплив, то, напевне, найбільше на мене вплинув Дж.Р.Р.Толкін. Якби свого часу до моїх рук не потрапили його "Хоббіт" і "Володар Перснів", я була б не лише іншою письменницею, але й, можливо, іншою людиною. Також великий вплив на мене мала Астрід Ліндгрен, особливо її казкові повісті "Брати Лев'яче Серце" і "Міо, мій Міо".
І ще одна, на жаль, не дуже відома книга "Казка про Алю і Аля" Григорія Григор'єва. Це неймовірна за своєю глибиною книга, яка дітьми сприймається як пригодницька казка, а для дорослих може бути філософською притчею.
Зупиняюся, бо зараз згадаю не один десяток книг.
А хто з сучасних авторів для тебе є авторитетом?
Я люблю і поважаю Корнелію Функе, Джоан Роулінг, а з українських авторів Володимира Рутківського і Зірку Мензатюк, якщо казати про тих, чия творчість уже стала сучасною класикою.
Сучасних авторів я більше сприймаю як співрозмовників, з якими можна спілкуватися через творчість, а не авторитетів, кого треба наслідувати.
Ми говоримо про прозу. Але дві твої перші книги – збірки поезій... Чому така різка зміна? Адже, критика ставилась дуже прихильно до твоїх поетичних спроб...
У тих перших книгах були і прозові твори...
Річ у тім, що я починала одночасно і як поет, і як прозаїк. Моя перша серйозна нагорода ще у школі була за прозу, а перша публікація – вірш у газеті.
Довгий час поезія і проза однаково були для мене важливими. Я навіть пробувала писати віршовані п'єси. Хто читав, кажуть, що цікаво, хоча ці масштабні речі не видані навіть у вигляді збірок.
Я дуже любила виступати зі сцени, і таких нагод було багато. Та коли ти ще не можеш ставити умови, доводиться прийняти просту річ: поети на сцені бажані, а прозаїки – зовсім ні. Хочеш виступати – пиши вірші. І деякі мої вірші були написані саме з цієї причини.
Щойно я змогла сама вирішувати, з чим виходити до людей, ситуація кардинально змінилася на користь прози.
Окрім того, існує стереотип, що поезія – то щось високе, а проза – приземлене і навіть іноді творчістю не вважається. Тому мене часто представляли як поета, ігноруючи прозу. Для юного прозаїка, який написав на той час не один роман, таке ставлення образливе. І це теж було однією з причин, чому вже десять років я не пишу вірші.
Але насправді проза для мене – великий і непізнаний світ, а у віршах мені як автору, що любить складні сюжети, неоднозначну психологію і багато героїв, трохи затісно.
Поети зізнаються, що без Музи шедевра не створити. А що/хто надихає на творчість тебе?
Я часто думаю над цим. Найбільше мене надихає реальне життя. Всі події, які зі мною відбуваються, все, що переживаєш і передумуєш, – для мене є потужним джерелом натхнення і приводом писати про те, що на цей час для мене важливе. А буде це фантастика чи психологічна проза – то інша справа.
Дозволиш хоч одним оком заглянути на твою "творчу кухню"? Розкажи, будь ласка, з чого починаєш писати – складаєш план, креслиш схему, вигадуєш імена для персонажів? Бо ж героїв у тебе буває так багато, що іноді й читачеві важко спостерігати за всіма. Ти пам'ятаєш усіх чи робиш для кожного персонажа окремі помітки? І детально, якщо можна, якщо це не таємниця...
Хочете, щоб секретами ділилася? (Посміхається). Добре. Створення кожного твору – це окрема історія, але є дещо спільне.
Я не пишу плани, вони мені тільки заважають, ставлять в рамки, які згодом треба ламати, а це на користь тексту не йде, доводиться переробляти.
Виняток – монтажний план в межах розділу, де я маю переходити з одної сюжетної лінії на іншу. Іноді планування таки потрібне. Наприклад, коли пишеш бій на морі, варто хоча б умовно намалювати, де який корабель знаходиться і як рухається. Ще планування потрібне для визначення відстаней. Але це конкретні ситуації.
Також я не знаю, чим закінчиться твір, хоча деякі речі можу передбачити. Це як у реальному житті: людина не знає своєї долі, і так само не відають того і мої герої. Але те, що з ними трапляється, часто зумовлене їхніми ж вчинками, мотивами... та й взагалі, світи розвиваються відповідно до своїх законів і логіки. Чим краще це відчуваєш, тим цікавіше і легше писати.
Щодо імен і персонажів. Найчастіше я дізнаюся імена, коли їх називають інші герої. Хоча іноді знаю від самого початку. Інколи в імені можна помилитися, і згодом воно змінюється, коли краще починаєш розуміти той світ, про який пишеш.
Досьє на кожного персонажа я не маю, але деякі речі, в яких можна помилитися (особливо коли мова іде про другорядних персонажів, яких описуєш не часто), я занотовую, наприклад, інформацію про колір очей чи якісь особливі звички, що демонструються не часто.
Зрештою, якщо герой живий, його в тексті не загубиш. Він обов'язково про себе нагадає, бо для чогось у тому творі з'явився. Зайвих у тих подорожах немає, ми просто про них не все до певного часу знаємо.
І знов питання для науковця. У творах ти використовуєш алегорії, алюзії, антитези, гіперболи, протиставлення, синоніми, гротеск... вибач, якщо мало перелічила літературних термінів. :) Тобто, користуєшся широкою палітрою художніх засобів... Так було з самого початку твоєї творчості чи відбувалось поступово, з набуттям досвіду? Наскільки це виправдано для літератури такого жанру як фентезі?
Науковець і відповість спочатку. :) Ці прийоми для всіх жанрів актуальні, бо завдяки ним твір стає багатшим і може допомагати у формуванні відповідної, життєствердної, естетики. Адже коли ми активно використовуємо уяву, то розвиваємо свою особистість. Кожна якісна книжка має свою образну систему і стилістику. Це невід'ємні речі.
Так, я завжди використовувала ці прийоми. Але з часом ці інструменти стають гострішими, а слова точнішими. Усьому навчаєшся поступово.
У твоїх книгах не тільки текст, але й малюнки дуже оригінальні, своєрідні. Дехто намагається порівняти їх із японським аніме. То твоя ідея чи художника – створити ілюстрації, що відрізняють книги трилогії від інших видань?
Я завжди бачила "Скарби Примарних островів" як яскравий і повний кадр. Саме такий кадр ми дуже часто зустрічаємо в аніме, бо японці протягом багатьох десятиліть, на мою думку, є найкращими аніматорами світу.
Я неабияк тішуся, що Алла Марковська, яка ілюструє перевидання моєї трилогії, дуже тонко відчуває текст книги і світ, яким подорожує разом з моїми героями. На її малюнках вони надзвичайно схожі на тих, кого я бачу у своїй уяві як автор. У першому виданні "Скарбів..." такого взаєморозуміння, на жаль, не було.
Окрім того, перевидання значно відрізняється від першого видання і за обсягом, а в деяких місцях і за стилістикою – воно для значно старшої аудиторії. Якщо перше видання варто було починати читати з 12 років (хоча з обкладинки першого видання цього аж ніяк не скажеш), то вже у цьому році "Скарби Примарних островів" не даремно рекомендували для вивчення в школі у 9-му класі.
Ілюстрацій у перевиданні багато, вони існують у двох варіантах – кольоровому і чорно-білому. Для першої книги трилогії "Карта і компас" Алла намалювала 47 ілюстрацій, для другої "Кохана Пустельного Вітру" – 34 малюнки, понад 40 ілюстрацій буде і в третій книзі "Шлях за виднокрай".
Цифри, які ти озвучила – просто неймовірні. То скільки ж часу витрачає Алла на створення одного малюнка?
По-різному, бо це залежить від багатьох факторів. Від самого малюнка і від того, що відбувається в житті художника. Про це краще може розповісти сама Алла. За моїми спостереженнями – від одного тижня, якщо малюнок невеликий за розміром, до кількох місяців.
І коли реально поціновувачі зможуть прочитати третю частину й дізнатись про подальшу долю улюблених героїв?
Щойно третя книга буде намальована, вона обов'язково з'явиться. Можливо, це станеться десь за рік або трохи більше.
Також третя книга буде озвучена. Зараз я працюю над озвученням "Коханої Пустельного Вітру", а перша частина "Скарбів Примарних островів" є в інтернеті у вільному доступі на багатьох ресурсах.
Хочу подякувати в твоїй особі й письменнику, і науковцю ;) Бажаю обом успіхів: нових книжок, статей, рецензій і – звичайно! – перемог. Нехай щастить!
Дякую за цікаву розмову!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
