Інтерв'ю з Павлом Коробчуком

Поезія Павла брутальна та неймовірно колоритна. Поет виграв десяток "слемерських" літературних турнірів, усі роботи насичені життям, а герої реалістичні до кінчиків пальців.

Любов до книги - в розумінні того, що її читати приємно, гарно, корисно. Варто поширювати інформацію про те, що книжку читати - кльово за будь-якої ситуації - і в занедбаній електричці, і на красивезному пляжі.

Читання - найкраще розвиває уяву. Фільм просто показує дійсність, музика - дає занадто абстрактні емоції, а книжка - вона просто показує нам образи у нашій голові. Це як сон, тільки в реальності. Напевно, після книжок і сни стають яскравішими)
 

Як гадаєте, можна навчитися гарно писати, чи потрібно народитися із "письменницькою іскрою"?

Обов'язково треба вчитися писати. Це приходить з часом, з розумінням, з практикою.

Але також якість письма визначає власний стиль, впізнаваний, оригінальний, малоповторний.

Хто Ви більше – поет чи публіцист?

Я значно більшою мірою поет, насамперед поет.

Але так, як деякі топ-тенісисти безпосередньо після ігор займаються максимально не тенісними справами, так і я - поза написанням і читанням намагаюся максимально вклинитися в життя. Це допомагає і зрозуміти суть життєвих ситуацій, і відпочити від поезії.

Коли написали свій перший вірш?

Я написав свій перший вірш вночі десь у тринадцять років. Він був смішний, про журавлів, які літають і лишають після себе білі плями. Білі плями історії чи просто білі плями?) А це уже - секрет, який лишився в моїй юності))

Над чим ви працюєте зараз і про що плануєте писати далі?

Я зараз не працюю взагалі ні над чим. Напередодні Нового року я закінчив найбільшу за розміром свою поетичну книжку. Останні кілька віршів - вже не лізли, ледь вимучив, але вони мусіли бути там, за структурою, я відчував.

І взагалі не знаю, коли я до віршів повернуся. Відпочинок від поетичного мислення освіжає, я стаю менш затуманений до життя, але і менш чутливий.

Як ви бачите майбутнє України?

Ох, Україна - це смітник Європи. З кожним роком в цьому все більше пересвідчуюсь. І це смітник не в моєму розумінні, а в розумінні європейців, та і самих українців.

Культура пересічного українця на нулю, як каже Іван Марчук.

Корупція - в крові, в ментальності.

3G є всюди в Європі і в Азії, а в Україні тільки у великих містах.

Але якось живемо, по-трошки світлішаємо, покращуємо себе і навколишніх.

Народитися в Україні - це вже бути блаженним, а якщо ти ще й поет при цьому, ух... "Я вам не заздрю"))

Розкажіть про свої літературні уподобання? Хто належить до ваших улюблених письменників?

З прози чомусь багато росіян - Платонов, Довлатов, Шаламов, Солженіцин. Але і Прохасько.

З поезії - переважно українці - Плужник, Римарук, Герасим'юк, Жадан, Андієвська. Але і Бродський.

Насправді - стихій і стилів безліч, радити можна безкінечно.

Чи може поезія бути вічною? Що для вас вічність?

Вічність - це те, що не зупиниться ніколи. І те, що було до мене.

Вічність прекрасно би жила без мене. Нащо я здався тій вічності?)

Ось чому вся творчість про минуще, про спроби охопити вічне, залишитися у вічності. Про любов і смерть.

Які у вас є хоббі окрім літератури?

Я маю, здається, навіть забагато хоббі. Переважно вони пов'язані зі спортом.

Люблю шахи, пінг-понг, більярд, настільний футбол.

Але також активно займаюся музикою - граю на барабанах у двох гуртах, на гітарі, пишу електронну музику - soundcloud.com/korobro

Ну і мандрівки, хто їх не любить. Але я мандрую переважно завдяки літературі - постійні виступи в Україні і за кордоном - роблять тебе мандрівником)