"Жодне фото з космосу не передасть того, що ми бачили на власні очі": найцікавіші цитати Леоніда Каденюка

31 січня пішов з життя Леонід Каденюк - перший космонавт з українським громадянством, що побував у космосі. Редакція ain.ua вибрала з його інтерв'ю спогади про мрію стати космонавтом, польоти на шатлі "Колумбія" і космос...
 

ain.ua

Про рішення стати космонавтом

Космонавтом я вирішив стати ще в дитинстві, 12 квітня 1961 року, коли оголосили про політ Юрія Гагаріна. Тоді я ходив до третього класу. Мрія про космос допомогла мені добре вчитися (школу закінчив зі срібною медаллю), стимулювала до занять спортом. Я був капітаном шкільної команди з ручного м'яча, волейболу, баскетболу.

Я вступив до Чернігівського вищого авіаційного училища льотчиків, а після його закінчення п'ять років служив інструктором, чекаючи чергового набору в загін космонавтів. Комісія прибула до нас в частину в 1976 році. З багатьох охочих тоді забрали двох - мене і ще одного офіцера. Нас направили в Москву, де по черзі проходили ґрунтовні медичні обстеження 254 льотчика з усього Союзу.
 

Зрештою, з цієї групи я залишився один. Я пройшов надзвичайно жорстку комісію. Нас готували як командувачів багаторазового транспортного космічного корабля "Буран". Це космічний корабель, дуже схожий на американський "Спейс Шаттл", на якому я і полетів потім. [...] Ми вивчали багато різних наук: медицину, біологію, астрономію, астрофізику, геологію, екологію.
 

Зізнаюся, після виконання передстартових операцій я навіть задрімав - поки наземні служби проводили останні перевірки систем "шаттлу". На це у них пішло кілька годин. Ми перебували в кріслах корабля, і я не помітив, як заснув. Прокинувся хвилин за десять до старту. А коли корабель виявився на орбіті, відчув душевний підйом.
 

Я займався дослідженнями з вирощування рослин в умовах невагомості й роботами за програмою Київського інституту системних досліджень людини. Для майбутнього роботи в галузі космічної біології мають особливе значення, оскільки пілотовані експедиції на інші планети займуть роки, і без "городу" на борту обійтися буде вкрай проблематично.
 

Я, звичайно, втомлювався, але більше не фізично, а психологічно. [...] Виручала музика. Кожному дали можливість взяти з собою аудіокасети з улюбленими мелодіями. Я вибрав твори тих виконавців, на яких виріс: пісні Анатолія Солов'яненка (він особисто подарував мені свій альбом перед польотом), Дмитра Гнатюка, Софії Ротару та інших. І, знаєте, американські колеги із задоволенням їх слухали!
 

Два рази пролунав у космосі й наш, український, гімн. Я вибрав його як мелодію для пробудження. Тож американців у космосі двічі будили слова "Ще не вмерла України нi слава, нi воля ..." І астронавти стояли в цей час струнко!
 

Без жартів у космосі не можна, там складна робота. Лікарі-психологи, які спостерігали за нами, сказали, що такого дружного екіпажу не пам'ятають. Наприклад, Калпана Чавла (один із членів екіпажу "Колумбії" - прим. Ред.) говорила, коли я лягав спати: "Дивись, не впади", хоча це неможливо - ми в невагомості.

Я радів їй, як хлопчисько. Але невагомість - річ небезпечна. Вона здатна завдати неприємностей будь-якій, нехай і тричі здоровій, людині. [...] Але у мене, на щастя, адаптація пройшла практично непомітно.

У мене з'явилося відчуття, що я колись уже був у такому стані. Коли почав аналізувати, чому такі відчуття виникли, з'явилося напівфантастичне припущення про те, що людина все ж родом з космосу, а такий стан записано на генному рівні у кожного з нас - у мене, у вас і в кожної іншої людини на планеті Земля.
 

Звичайно, дуже хотілося подивитися в ілюмінатор. Коли я побачив Землю, у мене мимоволі вирвалися слова: "Тепер я бачу, що вона кругла". Там я згадав наш глобус в сільській школі, але описати те, що я побачив в ілюмінаторі, неможливо. Жодне фото з космосу не передасть того, що ми бачили на власні очі.
 

[Перед польотом] у кожної сім'ї була окрема квартира. Але ми часто зустрічалися, ходили один до одного в гості. Всі дуже потоваришували, багато спілкувалися. А моя дружина пригощала всіх українським борщем. [...] Борщ незмінно викликав захоплення. А дружина японського космонавта Хітомі Дої навіть переписала рецепт і жартома обіцяла відкрити в Токіо український ресторанчик.
 

[Ми спілкуємося], але чим далі, тим рідше. Така особливість людини. Ми зв'язуємося за допомогою електронної пошти, дзвонимо один одному.

Можливо, це прозвучить тривіально, але я людина патріотичних переконань. Якби після розпаду Союзу була надія на політ космонавта від України, я, не замислюючись, відразу повернувся б на батьківщину. І коли дізнався про підготовку експедиції на "шатлі" за участю українця, так і вчинив. Запропонуй зараз росіяни хоч кілька польотів, не погодився б.

Звичайно, шкода, що держава так мало витрачає на космічні дослідження. Один футболіст донецького "Шахтаря" коштує більше, ніж вся космічна галузь України. Я розумію, що це інші джерела фінансування, але все одно, так не повинно бути в державі.

Я сподіваюся, що пройде час і держава зрозуміє: космічна галузь - це курка, яка несе золоті яйця. Американці кажуть, що на один вкладений долар одержують 14 доларів прибутку. Космос - не тільки престиж, а й високі технології: зв'язок, телебачення, радіо, навігаційні системи.

Джерела: "Факти і комментарі", "Комсомольска правда в Україні", WOMO, BBC Україна