В'ячеслав Гук, зі збірки "Шепотіння, лід і гагари", Сімферополь, 2003

***

Ми – перебуваємо у кімнаті; чекання, як маятник

годинника, визначається навідліг і підсвідомо,

час обирає справжніх, птах марно боїться згаяти

літо; ми чуємо наче хрипке відлуння скотовагона;

на спопелілій світлині – мляве сонце розчинене,

стеля над нами, як чорнобривець, – жовтогаряча,

в сусідній кімнаті, навіщось на ключ зачиненій,

хтось давно й дуже гірко плаче;

спадисті береги мілководної річки, що тече осторонь

давно й без угаву; свічадо ловить докірливий погляд –

так крик людський губиться в мертвім просторі –

на відстані простягненої руки, зовсім поряд;

порох в’їдається в сухі квіти персидського килима,

сполохані пострілом линуть у просинь горішню ґави,

чомусь запам’ятався добре тільки пів-Києва

і захід сонця криваво-іржавий;

на жаль, я не знаю, котра година і що саме сталося,

втрачається значення самої реальності й існування,

до вікон високих приблудною кицькою підкралося

тривожне й жаске смеркання;

я відчуваю, як стає прохолодно, певно, за Цельсієм,

уже мінус в помешканні: нас ніби утримують в казематі,

на вулиці – страйкує розлючена робітнича процесія

й дитина, загублена в натовпі, кличе убиту матір…
 

В’ячеслав Гук, зі збірки "Шепотіння, лід і гагари" — ISBN 966-8295-46-3 — Сімферополь, 2003., (видавництво "Доля").