Український вчений, яким пишається Всесвіт

Володимир Вернадський 6 січня 1945 року на 92-му році пішов у безсмертя. Колись він бачив, як у батька трапився інсульт, потім параліч – і єдиного боявся – повторити це.

"Верн" кельтською – скеля, а Жуль Верн і Вернадський – однокореневі прізвища. Шляхтич Дмитро Вернацький – воював у війську Богдана Хмельницького проти поляків. Іван Никифорович Вернацький здобув освіту у Києво-Могилянській академії. Священик був занесений до родовідної книги Чернігівської губернії із зросійщеним прізвищем Вернадський. Василь Іванович Вернадський (дід вченого) випускник Києво-Могилянської та Московської військово-медичної академій, військовий лікар. Потрапив у полон до французів, за чесне виконання обов'язків лікаря Наполеон І нагородив його орденом Почесного легіону. Іван Васильович Вернадський народився в Києві, у 28 років став професором політекономії та статистики, викладав в університетах Києва, Москви, автор першого в Росії підручника з історії політекономії. З 1856 року він – професор Головного педагогічного інституту Олександрійського ліцею в Петербурзі. Він досліджував земельні реформи, кредитування сільського господарства, створення ефективного капіталу. У кінці життя був інсульт, параліч. 

Його дружина Ганна із дворянсько-старшинського роду Константиновичів. Її дядько Микола Гулак – кандидат правознавства – один із організаторів Кирило-Мефодіївського братства. Іван Вернадський і Микола Гулак були знайомі з Шевченком, Максимовичем.
 
12 березня 1863 р. в Петербурзі народився Володимир Вернадський, близький родич Короленка. Його мати з роду Старицьких. Упродовж 68 літ Володимир Вернадський вів щоденник. От його запис: "У батьковій бібліотеці я знайшов окремі номери "Основи" та інші українські видання. Я добував українські книжки з-за кордону. Я докладно розпитував батька про Шевченка, Куліша, Максимовича, Квітку-Основ'яненка, а також про Кирило-Мефодіївське братство, про Костомарова..." 17-літнім написав єдиний вірш – 

"Украина, родная моя сторона, 
века ты уже погибаешь…
но борешься, борешься… одна
и в этой борьбе изнываешь…"
 
Приїздив на канікули до Катеринославської губернії, бував на Хортиці. Лев Гумілев писав: "Володя повернувся додому українцем і залишався ним за своїми уподобаннями та симпатіями все життя".
 
У 27 років Вернадський став доцентом, згодом професором мінералогії Московського університету. "Я – обыкновенный, рядовой професор", після важкої хвороби відчув у собі генія. Був переконаний, що бідність закопує талант. У 1915 році написав "Українське питання і російська громадськість". По суті був фактичним міністром освіти. У 1918 році 54-річний вчений приїхав до Києва за часи Скоропадського, де створив Українську Академію наук у приміщенні пансіонату Левашової, академік, перший її ректор; організував першу в країні національну наукову бібліотеку (нині бібліотека ім. Вернадського), подарував Україні власну бібліотеку.

Восени 1919-го вчений-політик, щоб не допустити повернення більшовиків до Києва, поїхав до столиці Білого руху – Ростова-на-Дону і вів там переговори. Знайомі запрошували його до Сербії, бо там визнавали російські дипломи. Вернадський розпочав мандри: Катеринодар – Новоросійськ – Крим, де захворів на тиф. Після одужання був ректором Таврійського університету. Щоб не допустити різанини, він 200 білим офіцерам Севастополя видав студентські квитки. У 1922 році Вернадський створив Радієвий інститут у Ленінграді й до 1939 року очолював його. Часто читав лекції, писані французькою, німецькою, англійською мовами, які редагувала дружина.

Природознавець, засновник вчення про біо- та ноосферу (ноосфера – сфера розуму, людських думок, почуттів і прагнень. Вернадський доводив, що порухи наших почуттів не зникають без сліду, навіть мимовільні думки лишають свій слід у ноосфері), основоположник геохімії, радіогеології. Написав понад 400 наукових праць, поклав початок розшукам родовищ урану та радію в СРСР. Член АН: України, Росії, Чехословаччини, Франції.

Із дружиною – Наталією Єгорівною Старицькою – прожили 55 років і 5 місяців, як писав Вернадський "душа в душу, думка в думку", мали двох дітей. Дочка Ніна 1922 року емігрувала до Чехословаччини, де завершила медичний факультет Празького університету. У 1926 році взяла шлюб із археологом Толлем, разом вони переїхали до США (1939 р.), де Ніна Володимирівна працювала у психіатричній клініці під Бостоном. Син Георгій – учень Ключевського та Платонова, професор історії, "патріарх російських істориків". Із 1927 року у США в Єйльському університеті. Автор монографії про Богдана Хмельницького, 25-томної "Історії Росії".

24 грудня 1944 року академік зробив свій останній запис, а через добу... Того ранку Вернадський збирався снідати, запитав у дружини, чи готова кава. Потім різко встав, щоб дружина постелила серветку і втратив рівновагу, стався інсульт.. Він втратив дар мови. Сталося те, чого так боявся Вернадський, він повторив долю батька.