У спокої дощів природа спить печально.
Їй власна доля вже начертана згори.
Божественно і величально
Звучить мелодія прийдешньої пори.
Людина губиться у просторі і часі,
Немов піщинка, непомітна і сліпа.
З’їдають нас до мертвенності ласі.
Серед панів ти вічний вже кріпак.
Собі навіяв: цар Природи.
Ти немічний, нікчемний боягуз.
Є мертвими для тебе її коди.
Шестірка ти – не джокер і не туз.
Не лізь в природи вічність і безсмертя.
Тоді лиш матимеш ще шанс на забуття.
Інакше ждуть тебе прокляття і безчестя,
І геть знівечене у покручах життя.
Анатолій ВЛАСЮК
10 листопада 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
