Символізм українського рушника

Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Рушники дарували у дорогу не випадково. Символіка рушника розкривалась у значенні дороги, пов'язаної із радісним життєвим початком, з одного боку, і переходу в інший світ — з іншого. Існували подарункові рушники, зокрема їх використовували під час проводів рекрутів.

Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам.

Особливу роль відігравав рушник у весільній обрядовості як один з найважливіших атрибутів. Змалечку дівчата вчилися вишивати і прясти, старанно готували собі посаг. Кожна дівчина на посаг вишивала не менше 12-14 рушників, а іноді навіть і більше.

Коли сватали дівчину, то погоджуючись, вона подавала рушники сватам, які перев'язували їх собі через плече попід ліву руку. За морально-етичними нормами — це було законним (!) зобов'язанням щодо майбутнього шлюбу. Якщо ж інший парубок відбив дівчину, свати й батько молодого мали право йти до суду. В такому разі суддя наказував батькові молодої заплатити відшкодування.
 

На рушниках також приймали новонароджених. На Закарпатті рушник, що використовувався для загортання немовлят і перенесення на далеку відстань, звався "гайтка".

Подекуди в Україні, коли молода йшла запрошувати на весілля, вона перев'язувалася в поясі рушником, іноді з перев'язаним рушником йшла до шлюбу. Ось чому виникли такі вислови, як "рушники подати" (означає заручитися) або "на рушнику стати" (обвінчатися).
 
Існує цікава легенда про те, що коли Тарас Шевченко готувався до свого весілля, він замовив у Кролевці рушники з птахами та, на жаль, не дочекався. Коли перевозили домовину Шевченка з Петербурга до Канева та проїздили через Кролевець, замовлені весільні рушники поклали на труну. Крім того, навіть Леся Українка, відвідавши у Каневі могилу Тараса Шевченка, поклала на могилу власноруч вишитий рушник.
 
Варто сказати, що з рушниками проводжали людину і в останню путь. Часто перев'язували ними корогви, хрести під час походу, процесії чи похорону. Іноді ними накривали тіло небіжчика або клали під ноги; віз, на якому везли домовину, встеляли рушником або килимом. Домовину також прикривали рушником, на який клали хліб. На знак жалоби вивішували на воротах або у вікні рушник. Домовину спускали на рушниках у яму й надмогильний хрест, особливо на похованні хлопця, також перев'язували рушником. Зазвичай похоронні рушники виготовляла одна майстриня на все село.

Існував звичай перев'язувати рушником придорожні хрести. За етичними нормами поведінки, їх не займали, й лише після того, як вони зовсім були знищені дощем або вітром, прив'язували новий рушник.
 

Рушник є водночас знаком-символом у святах та обрядах і предметом побуту. Відповідно до функціонального призначення рушники мали назви — "посудний", "стирок" (для посуду), "утирач", "утиральник" (для рук та обличчя).

Широко використовувалися рушники і в декоративному оздобленні інтер'єру хати. В минулому їх вішали над іконами й називали рушник — "покутний", "божниковий", "божник", "наобразник", "іконний"

Завдяки своїй яскравій орнаменталістиці вони виконували функції своєрідних прикрас, декоративних акцентів у оздобленні селянської хати. Їх вішали між вікон та дверей.

На Буковині широко використовувалися для оздоблення оселі так звані "бурунчукові" рушники. Вони були жовтаво-білого кольору, виткані з тонкої лляної пряжі (бурунчук) та білої бавовняної нитки (бамбак).

На Закарпатті узорноткані рушники ("отиральники") вивішувалися на жердці (грядці), прибитій над ліжком, навпроти вікна, утворюючи цілий ряд декоративних прикрас. Орнаментувалися вони лише з одного боку, того, що вивішувався на хату й, відповідно, звались "отиральник на грядку".
 
Ще 100 років тому, досліджуючи вишивку, В. Стасов зазначав:

"У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це — складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів".

Сучасні митці вивчають традиції української вишивки. Переосмислюючи відомі форми орнаментики, вони шукають і тематичні мотиви, прагнуть в образній формі відтворити наше сьогодення. Найбільш цікаві рушники набувають монументально-декоративного значення, перетворюються на тематичні полотна для окраси громадських інтер'єрів.