Символізм українського етнічного вбрання. Модно - не означає правильно

Тепер українці можуть сміливо говорити про посилення національної свідомості, патріотизм, гордість за приналежність до нації. Поступ до цього був нелегким: післярадянська Україна ще довго конвульсувала червоними прапорами, серпом і молотом, пам'яттю більшовицьких вождів тощо. Штучно насаджені ідеали виявилися тривалими з огляду на історичну правду, яка вже не приховувалася, а з кожним роком ще більше і більше відкривалася світу.

І от прийшов час, коли жовто-блакитні стрічки стали символом революції. Тоді ще були свіжими в пам'яті радянські "принади", тоді ще горіли на устах гасла, що їх промовляли комсомольцями і піонерами. Але стрімкий ріст національної свідомості був непідконтрольним штучно створеній, хай і живучій, ідеології.

Сьогодні маємо світовий бренд — українську символіку в одязі, аксесуарах, декоративному оформленні житла та інших засобах вираження.

У День Незалежності України на Хрещатику можна було помітити велику кількість іноземців, убраних в жовто-блакитні костюми, віночки, вишиванки. Про популярність українського костюма серед жителів нашої країни говорити, думаю, не варто: рідко хто тепер не має в гардеробі бодай чогось, що вказує на відношення до України. Здебільшого це, звісно, вишиванки, різноманітні як за способом крою, так і за мотивами орнаменту і кольоровими гамами.

За такої популярності національного одягу, вважаю, потрібно поговорити про його символізм. Адже кожна деталь, кожен елемент оздоблення і навіть спосіб пошиття етнічного вбрання з давніх-давен ніс у собі певний інформаційний код. Тому варто згадати про вікову градацію українського одягу, його здатність засвідчувати соціальний, сімейний та навіть матеріальний стани людини. Також маємо регіональні відмінності, що помітні в порівняльному розгляді етнічного костюма. Все це дуже важливо знати, якщо вишиванка, наприклад, одягається українцем не для того, щоб приховати тіло, а з метою нести в маси національну ідею та любов до всього українського.

Якщо про символіку, яка вказувала на соціальне становище або достаток українця, тепер можна і не дуже зважати (врешті в процесі розвитку суспільства подібні грані значно розмилися або й взагалі зникли), то забувати про вікову градацію національного костюма не варто. Можна лише сказати, що повсякденний одяг мав невеличкі елементи вишивки на горловині і манжетах, а виготовлений був переважно з простого домотканого сукна. На жаль, питанням доречності того чи іншого елемента костюма теперішні українці переймаються мало. Тільки модно — не значить правильно. Хотілося би, щоб дівчина, одягаючи віночок, достеменно знала, про що свідчить кожна стрічка, а доросла жінка у вишиванці мала уявлення про символізм орнаменту, крою, кольорів тощо.

У жіночому одязі завжди простежувалася "вікова" закономірність: від складного до простого. Тобто юна дівчина з віком відмовлялася від найтонших тканин, багатих на вишивку деталей, впевнено прямуючи до зменшення кількості оздоб в одязі. Стриманість в елементах декору вбрання неодмінно була основною рисою заміжньої жінки. До речі, це стосувалося і вінків зі стрічками: це були виключно дівочі елементи вбрання. Якщо деякі предмети туалету жінка мала право доношувати згодом, то вінків і стрічок це не стосувалося. Так само і кольорова гама: якщо дівчина могла дозволити собі яскраві кольори у вишивці, то заміжня жінка обмежувалася переважно синім і червоним.

Щодо крою, тут теж є один важливий нюанс: дівчата носили поверх сорочки керсетки, крій яких обов'язково підкреслював жіночі принади. Жінки у віці, а також сімейні, одягалися скромніше — їхнє вбрання припускало лише віддалене уявлення про фігуру. На ці всі риси варто звертати увагу, адже кожен з нас бачив неодноразово поважного віку жінок в сорочках, орнамент на яких буяє таким різнобарв'ям, що аж в очах рябить. Сказати, що це неправильно, — мало. Тут ідеться про необізнаність українок, що в принципі завжди можна виправити, приділяючи увагу тому чи іншому аспекту нашої минувшини.

Що стосується віночків, то це доречно розглянути детальніше. Адже вінок, як вважали наші пращури, — друга мова дівчини, відверте висловлення настрою, стану, вираження дівочих прагнень і сподівань за допомогою квітів. Кожна квіточка у вінку промовляла внутрішніми відчуттями дівчини. Квітів могло бути не більше дванадцяти. Кожна мала своє значення, як от: мак — символ родючості, молодості, мрій, або волошки — символ людяності, чи соняшник — символ вірності та відданості. У цьому ряду багато інших рослин, але найбільш вагомим завжди був барвінок. Він промовляв про безсмертя душі, а також вважалося, що коли хлопець і дівчина з'їдять листочок барвінку, між ними розгориться справжнє невмируще кохання.

Тепер вінки існують переважно у вигляді штучних квітів, і це не дивно в час, коли символіку шукають на прилавках магазинів, а не в полі. До штучних квітів у вінках в різних регіонах ставилися по-різному. В одних категорично відштовхувалася навіть думка про них, вважалося, що нежива квітка у віночку несе погану енергію і здатна прикрасити тільки смерть; в інших вони були поширені в зимовий період. Але особливою любов'ю користувалися квіти, вилиті з воску і перемежовані живим барвінком, що прикрашали зазвичай голівку нареченої.

Не менш важливими у вінкоплетінні були стрічки. Мало хто знає, що стрічки повинні бути трішки довші, ніж коса дівчини, щоб захистити найцінніше дівоче багатство — волосся — від стороннього ока. Нині, на жаль, не дотримуються цієї основної вимоги. Ще одна величезна помилка сучасних українок стосовно вінка — блакитна стрічка. Вона свідчила про те, що дівчина — сирота, і слугувала запорукою співчуття і благодійності оточуючих. А самі вінки і стрічки слугували символом досягнення шлюбного віку. Тепер блакитні стрічки майже завжди присутні у вінках, що свідчить про незнання елементарних речей, а віночки зі стрічками часто й густо прикрашають голівки наймолодших представниць жіночої статі.

Виходячи з вищесказаного, слід завважити, що за подібного бажання внести в сучасність етнічні мотиви в будь-чому, українцям варто поцікавитися історією, аби зробити це правильно. Є сподівання, що національне відродження спонукатиме не лише копіювати одне одного, а й зберегти інформаційний код того чи іншого символу, подарованого нам пращурами.