Ранок...

Ранок приходить так несподівано як приходять місячні….він накриває хвилею пронизливого телефонного пілікання, і в такі моменти ти готовий віддати рік життя за десять хвилин сну…..в такі моменти ти готовий будь що пообіцяти, бо відчайдушно накриваєш голову ковдрою, вірячи що у такий спосіб можна відтягнути час, просто обдурити його, ніби тебе тут вже нема ….а найгірше коли дивишся у вікно, а там ще така темінь і холодрига, що навіть нічого не видно….нічого і нікого….здається, що лише ти один будеш йти холодною сонною вулицею, обіцяючи собі після повернення додому залягти у сплячку….більшість людей у всьому світі ненавидять ранки….а мені подобається в них лише одна річ..знаєте яка??? Прокинутись ну десь так о третій ночі, чи то від випадкового звуку, сну, або ж від природної потреби, подивитись на годинник і солодко усвідомити, що ще 3, 4 годинки стопроцентного задоволення тобі гарантовано))