про двох божевільних

Йому б купатись в її очах бурштинових,
Йому б палати сонцем в квітковім волоссі,
І знати, що поряд його неприкаяне щастя,
Так ніжно пахне літнім п'янким абрикосом.
І звідусіль кричали на неї: "Дивачка",
Вона ж не підходить під сьогодення стандарти,
Начхати йому на думки однотонної маси,
Коли вона світить зірками Молочного Шляху.

І сиплять тумани в долоні гарячі смарагди,
І крила їй творять небачені малахіти,
Звичайних навколо незлічені міліарди,
Йому б лише нею до скону днів володіти.
Отак все життя літатимуть, ніби птахи,
Побачивши усі землі й усі дороги,
Про двох божевільних не будуть писать альманахи,
Та в неба про них залишиться згадка надовго.