По матері - поляк, по батькові - німець, по вірі православний, а по духу українець.
Павло Васильович Енгельгардт народився в одному селі з
Тарасом, у панському маєтку свого батька не жив. Виростав поряд із селянськими дітьми вільним. Слухав, запам'ятовував і любив пісні кобзарів. Добре знав свята та звичаї українського села. Знав п'ять мов: польську, українську, російську, німецьку і французьку. Розмовляв із Тарасом та дворовими українською мовою.
facebook.com
Він дозволяв Шевченкові у Вільно працювати в архівах музею, оплачував лекції з малювання у професора Янаса Рустемаса.
Вихованець військового Пажеського корпусу 25-річний Павло познайомився на балу з 18 річною красунею – баронесою Софі Енгельгардт, дочкою генерал–лейтенанта Герхардта Готгардта Енгельгардта, барона, далекого родича. Він зразу ж закохався в неї. Навіть записав в свій особистий альбом латинкою: "Софія, або смерть!" і одружився з баронесою Софією, якій навіть прізвище міняти не було потреби. За висловом Ф.Прийми, вона була "жінкою високого розумового та естетичного розвитку". Для неї М. Глинка написав романс "Як солодко мені з тобою бути".
facebook.com
Софія Григорівна Енгельгардт за визначенням М. Глинки "любила музику і малого Тараса". Чому? Таємницю може відкрити портрет вічно юної, трохи примхливої красуні Софі, виконаний віденським художником Йоганом Батистом Лампі. Справа в тім, що уславлений портретист приїхав у Вільно. Усі перші красуні вишикувалися в чергу за портретами. А слава у Лампі була така, що 55 річний художник не міг встояти проти того, щоб не затягнути красуню в ліжко. Не було жодної, з портретованих Лампі, яка б цього уникла... Не зробити портрет у Лампі? Невже його дружина – не перша красуня? Павло Васильович був відомий ходок, але не рогоносець. Отож вірність своєї дружини вирішив зберегти за допомогою Тараса. Шевченко виконував наказ пана не відходити від пані під час малювання, а потім розповідав пану, як скромно вона веде себе. Тарас спостерігав, як працює справжній Художник, але у спальню художника за ними він не ходив.
Баронеса завжди захищала Тараса-козачка від будь-яких непорозумінь. Софі бачила, що хлопець дуже цікавиться книжками, тому дозволила користуватись книжками з бібліотеки Енгельгардта у відсутності пана. Тут вперше прочитав Тарас дві книжечки Адама Міцкевича, видані в Вільно у 1822 році. Пані дозволила гувернантці давати Тарасу уроки французької мови. Недаремно ж згодом Елькан писав, що Тарас вільно спілкувався французькою. Пані навчала козачка дворянським звичаям і манерам поводження у шляхетному оточенні. Завдяки чому Тарас Григорович упродовж свого життя поводив себе навіть у найвишуканішому дворянському товаристві вільно, невимушено та гідно. Вмів привернути до себе увагу, ставав душею навіть жіночого оточення з його примхливими манерами. Тож чи варто говорити, що Прекрасна Софі навіки залишилась для нього недосяжним і незабутнім Першим коханням? Тільки Ганні Закревській та Віктору Забілі повідав про це Тарас. На честь того кохання Ганна назвала їхню з Тарасом донечку - сонечко Софією.
Енгельгардт був ад’ютантом у фельдмаршала Римського-Корсакова, віленського губернатора, в 30 років полковником лейб-гвардії Уланського полку. Після переїзду в Петербург став ад’ютантом у принца Віртенберзького; грошей не потребував. Чому у Віленський "Фонд доброчинності", що утримував школу, в 1830 році не торгуючись вніс три тисячі карбованців асигнаціями. Чому ж тоді він правив 2 500 рублів, коли мова зайшла про викуп Шевченка з кріпацтва? Чому Павло Васильович так вперто торгувався? Мав бо грішок – карти…
facebook.com
У якійсь мірі тут додався бунтівний характер Тараса і портрет графа Клейнміхеля. Якось К. Брюллов відфутболив до Тараса графа Петра Клейнміхеля – головнокомандувача шляхів сполучень Рос. імперії. Не було секретом, що через фізичну ваду граф не міг мати дітей, але його дружина всиновила вісім незаконнонароджених дітей фавориток Миколи І, і це сприяло кар’єрі Клейнміхеля.
Не дуже симпатичний граф самовпевнено попросив Тараса зобразити його характер правдиво, що той успішно передав. Власна парсуна графові не сподобалася, тому він відмовився її купувати.
Мармизу побачив у Тараса перукар і пообіцяв купити, якщо художник домалює голярське причандалля. Тарас так і зробив, а перукареві портрет став вивіскою для цирульні. Портрет випадково побачив цар і той повелів Клейнміхелю розібратися.
Щоб розібратися "по повній", граф зажадав купити у Енгельгардта Тараса. Павло знав жорстокий норов графа і не міг відмовити царському улюбленцю, тому загнув за Тараса 2500 рублів, що в 5 разів перевищувало ціну кваліфікованого кріпака. Після довгого торгу Клейнміхель погодився. Енгельгард похвалився такою вигідною операцією перед дружиною. Не все ж картярськими програшами радувати!? Софі зрозуміла, що чекає Тараса. Вона негайно направила посильного до
Гребінки; Євген кинувся до Нестора Кукольника; разом вони помчали до
Василя Жуковського. Через півгодини Василь Жуковський поїхав до цариці і вона веліла Енгельгарду відкласти продаж.
Після цього Енгельгардт не міг Брюллову назвати меншу ціну, щоб не нажити ворога в особі Петра Клейнміхеля.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
