Неспокій душу рве

Неспокій душу рве і б'є об камінь,
як хвиля та, з глибин морських озер,
чого насправді хочемо - не знаєм самі,
бажання розбиваються об твердь.
 
Як сокіл - в небеса душа бажає,
перелетіть всі гори на землі,
розбити грішний світ, з'єднати брами,
що на яву, і мрії уві сні.
 
Мов кислота, з середини з'їдає,
ні на хвилину спокою нема,
змінити землю гнівно вимагає,
щоб воля ожила, а не тюрма.