Варто згадати - Михайло Сеник

Історія життя цієї людини вражає своєю активністю на військовому, громадсько-політичному та підпільному фронтах. Ставши на шлях боротьби за Незалежність України у 1914 році, він його завершив мало що не через півстоліття – будучи знищеним "визволителями" у застінках НКВД.

Михайло Якович Сеник народився у 1896 році в селі Розворяни (на той час Перемишлянського повіту, згодом Глинянського, а тепер Золочівського району Львівської області). Під час україно-польської та в подальшому україно-російської воєн, він - офіцер (від січня 1919 року поручник) Української галицької армії. Після поразки визвольних змагань, член УВО – станом на 1922-1923 роки – бойовий референт Бережанської окружної команди. Восени 1923 року був арештований окупаційною польською владою в Бережанах.

Про арешт М. Сеника та А. Стефанишина доволі розлого писалося у тогочасній українській пресі. Так про хід судової розправи повідомляли часописи "Свобода" (США) та львівське "Діло". Зокрема останнє у номері від 24 травня 1924 року у статті "Тюремщина" передає: "Посудженим об'явлено вступне слідство за злочин головної зради. Для доказання їх вини спроваджено акти окружних судів зі Львова, Стрия та зі Станиславова, хоча в тих судах по довшім невиннім арешті слідство проти посуджених застановлено. Спровадення актів з названих судів і саме спровадження актів з військового суду в Люблині тривало 6 місяців. Акти, предложені кілька разів слідчим суддею Прокуратурі, лежали там без полагодження по кілька тижнів. Посуджені двічі на знак протесту проти проволікання слідства голодували. На телеграфічну жалобу оборонця д-ра Західного до Надпрокуратури й Апеляційного Суду зі зазначенням, що прокуратор від 3 тижнів не має часу прочитати актів, бережанський прокуратор, відізваний до оправдання надпрокуратором п. Маліною, на протязі одної ночі перечитав акти справи і поширив обжалування проти посуджених додатково ще за шпигунство і порозуміня з ворогом (#68 зк). Від тієї хвилі, тзн. від дня 20. березня 1924, ціла справа застрягла, а посуджені сидять далі. На оголошенні жалоби Сеника і Стефанишина, та на заміт їх, що за 8 місяців суд міг перевести докази навіть зі свідків, замешкалих в Ню-Йорку чи Токіо, відповіла влада, що вони заховуються неввічливо. Від жовтня 1923 р. перейшли вже дві каденції присяглих суддів, а посуджені до нині не можуть побачити властивого обличчя суду".

Далі у номері від 26 липня 1924 року у статті "Зі судової салі" ідеться: "Дня 14 липня ц.р. відбулася перед окружним судом в Бережанах карна розправа проти Михайла Сеника, студента агрономії і Антона Стефанишина люстратора УПТ в Бережанах за злочин шпіонажі з 67 к.з. поповнений в цей спосіб, що збирали відомости про збройну силу і дісльокацію військ в ціли подання цих відомостей чужій державі. Розправу ведено таємно, а тому точного справоздання подати не можемо. Боронили д-р Михайло Західний з Бережан і д-р Степан Шухевич зі Львова. Степанишина звільнено, Сеника засуджено на кару тяжкої в'язниці одного року, а чого три четвертині відсидів уже в слідчім арешті. Прокуратор зголосив щодо Степанишина зажалення неважности".

Отже до кінця 1924 року Михайло Сеник вийшов з ув'язнення й повернувся до Розворян, де долучився до активної громадсько-політичної діяльності. Тут він бере участь у різних імпрезах Перемишлянського повіту – нарадах, вічах тощо. В самому ж селі стає промотором утворення українських установ – читальні "Просвіти", "Рідної школи", кооперативів, молочарні – а також стає головою осередку організації "Сокіл" ("головою гнізда"). Для прилаштування усіх цих установ необхідно було збудувати "Народний Дім". А у зв’язку з тим, що коштів для такої ініціативи у самих селян не було вирішено звернутись до українських громад в США.

Так у часописі "Свобода" від 18 січня 1928 року було розміщено "Відозву громадян з Розворян і Полюхова великого, перемишлянського повіту", у котрій коротко висвітлюється становище громади й висловлене прохання про допомогу до українців в Америці. Зокрема там, ідеться: "Вірні сини і дочки українського народа на вільних землях Вашингтона. Не беріть нам за зле, що ми осміляємось простягати руку о поміч. … За Австрії було тяжко нам, та сегодня ще тяжше. По програнню війни з Поляками - ми опинились в ляцькій неволі – вони, ненаситці, всьо нам забрали. … До кращого розвою треба однак своєї хати і ми, громадяни Розворян, не маючи доброго приміщення для своїх товариств, задумали приступити в найкоротшому часі до будови Народного Дому. Цей дім має стати прикрасою не лише нашого села, але й перемишлянського повіту. Ми бажаємо в тому домі знайти "світло правди й науки", примістити в ньому всі наші товариства, які ми заложили, а саме: Просвіту, Рідну Школу, Сокіл, Кооперативу і Молочарню. Такого дому о власних силах ми не можемо здвигнути… Брати! Поможіть нам і собі – не пожалійте гроша. … На Вас Земляки і Землячки покладаємо надію тому, що віримо, що Ви, хоч далеко від нас – то думки Ваші і дух все є на Рідній Землі між нами. Розворяни 18./12./1927". Всі жертви просили відсилати на адресу Mary Yanusz в Бруклині, "котра є касієркою, має повноваження і довіря своїх громадян". Рівно ж "Ще дві повновласті мають Максим Рибак і В. Крохмальний і вони можуть збирати датки".

Очевидно, що будівництво Народного дому тривало кілька років. Цікаво, зокрема і у цьому сенсі є лист згаданої Марії Януш з Америки, котрого повністю надрукував часопис "Діло" під назвою "Радість із відвідин Рідного Краю з Америки (лист з Америки)" у котрому М. Януш пише: "Від 20 літ проживаю в Бруклині біля Ню Йорку та живо інтересуюся народнім життям, бо користаю з американської волі. Цього року вибрала мене охота поїхати до мого рідного села Розворян в перемишлянськім повіті. До кінця не можу забути цього вражіння, яке зробило це село на мене тим, що я там побачила. Коли я виїздила молодою дівчиною з рідного села, то в моїм селі не було навіть читальні. А сьогодні я застала цілковитий переворот: читальня, крамниця-кооператива, молочарня, позичкова каса, а тепер будують ще й свій "Народній Дім". Я побачила там власними очима те, що я мріяла з Америки. Коли я приїхала, перед двома місяцями, а побачила, скільки людей читає тепер українську газету, яка в них народня свідомість, як кожний рад чимось помогти рідній справі,то моє серце мало не вискочило з радости. І я навчилася цінити провідника народнього руху в Розворянах гром. Михайла Сеника. З утіхи, що є такі люди в мому селі, я рішила заплатити передплату на "Діло" на цілий рік для Розворян на руки їх провідника.

Я вже тепер в Америці, знову при своїй роботі, а ще жию споминами того привитання, яке для мене влаштувало село в кооперативі, коли то майже ціла громада прибула на гостину, щоби разом поговорити про отой великий поступ, який настав у селі на протязі 20 літ. Честь такій громаді і честь провідникам, що так ревно там працюють. Ще лише тих кількох невірників треба притягнути, а наше село буде чисте, як слеза. Марія Януш, Бруклин, Ню Йорк, Злучені Держави Америки, Дня 30 вересня 1932" ("Діло", 06.10.1932).

У тридцятих роках Михайло Сеник бере участь у передвиборчій кампанії УНДО. Так, як передає "Діло" від 2 вересня 1935 року "Дня 25 серпня ц.р. відбулася в Глинянах районова передвиборча нарада, в якій взяли участь найповажніші громадяни Глинян і судового глинянського повіту в числі около 180 осіб. Нараду отворив у заступстві перешкодженого випадком смерти в родині мец.д-ра М. Куницького адв. д-р Степан Дичок з Глинян. Нараду проводив о.сов. Данилевич, парох Глинян, в супроводі д-ра Ст. Дичка і дир. Михайла Сеника з Розворян, секретарював д-р ветер. Михайло Дмишко. Реферат про політичне положення українського народу і значення соймових виборів виголосив кандидат на посла д-р Ст. Біляк". Власне, підсумком заходу було те, що "Всі промовці заявились за якнайчисленнішою участю у виборах і за кандидатурою д-ра Ст. Біляка".

Крім цього Михайла Сеника можна побачити й на інших політичних заходах, де він фігурує разом із такими відомими постатями – послами до польського сейму, як Володимир Кузьмович, Степан Біляк та інших.

Власне цей міжвоєнний період 20-30-х років є дуже цікавим. Тут з українського боку діяли дві сили – легальна (різні політичні партії, найбільша з котрих УНДО) та нелегальна – підпільна УВО, згодом ОУН. Якщо перша діяла в рамках тодішнього польського законодавства (тут варто додати, що після других виборів до сейму в останньому в тій чи іншій кількості діяла українська парламентська репрезентація, а віце-маршалком сенату був представник УНДО Василь Мудрий), то друга не перебирала методами – експропріації, терор тощо. Стосунки цих двох пластів українського політичного життя були не простими, одначе можна навести чимало прикладів, що часто вони переплітались у тій чи іншій політичній постаті, зокрема й в Михайлові Сенику.

Зрештою "легальщина" не гарантувала увільнення від неприємностей. Відомо, що у ході антиукраїнської політики польського уряду серед арештованих були навіть посли, тобто депутати парламенту. Не оминула ця доля й М. Сеника. Знову у жовтні тепер уже 1930 року він був вчергове арештований. Як передає "Діло" - "Арештованого перевезли спочатку до Глинян, а опісля до Золочева". Очевидно, що якийсь час він перебував у сумнозвісній "Березі Картузькій". Мабуть, через якийсь час звільнений і, як розповідають очевидці, селяни його зустрічали із оркестром.

Після приходу на Західну Україну "визволителів" зі Сходу, Михайло Сеник, як і багато українських патріотів, був знову арештований й після початку німецько-радянської війни у червні 1941 року разом із кількомастами страчений у Золочівській в'язниці НКВД. За різними відомостями його спалили або ж прибили до стіни (версії, з огляду на практику "червоних фашистів", не виглядають нереальними). Це останнє (прибиття до стіни) підтверджується свідками, котрим пощастило вибратися живими. Згідно з їхніми свідченнями, через затятість Сеника в НКВД нічого не могли добитись від нього й зі злости прибили його до стіни в'язниці.

Так закінчилось життя людини, що дала початок підпільному руху й була його чільним функціонером та громадсько-політичним діячем не лише в самих Розворянах. Людини, котра варта пошанування та пам'яті вдячних нащадків...

Більш детально про підпільну й громадсько-політичну діяльність Михайла Сеника можна ознайомитись у моїй книзі "Село Розворяни: УВО, ОУН, УПА". Історико-публіцистична оповідь. Львів: СПОЛОМ, 2017. – 72 с.: іл. (ел. варіант: https://toloka.to/t84885)

Петро Гнида,
м. Львів
03.11.2017