Не журись!

Іноді так буває, щось прогавив, щось не надолужив... Не квапся сказати собі - "Ні, вже не буду! Не наздожену! Чого там...". Та пам'ятай! Це Твій час, лише Твій і Тобі ним розпоряджатись. Скільки його ще попереду - хто зна? Тільки Господь! Тільки Він. Але, поки Ти ще отут, на Землі, пануй ним, лише не марнуй!

ЗАЛА ОЧИКУВАННЯ                                                                                                                                                                                       в урологічній лікарні
       
                  Олександру Личковському
                             
Зала з партами для лекцій про життя,
лагідних – як порошок снодійний.
Люди Бога слухають – сидять,
щось пригадують та далі з тим хворіють.
 
Тихо тут…
 
Надій майже нема.
Кожен із своєю хворобою.
 
А в очах – "Запізно!... Все – дарма!".
                 "Вибирай – між світом та труною!".
 
Гроші – на катетер… на бандаж,
на укол – умови виживання.
Фельдшер відправляє у вояж,
родичів шукати їх до рання.

Чоловік із жінкою лежать.
Він – на операцію чекає,
вона лишить – кулачки тримать
та його сльозами проводжає.
 
Знов у коридорах метушня,
хворих звуть – їм час на процедури.
Медсестра обходить їх щодня,
діє все за розкладом – без бздури.
 
Невідомо, звідки ще прийде
звістка та про шанс – на світі жити.
За життя вхопитись – "Де-не-де!",
в розпач не впадати й не журитись.
 
18 січня 2017, на Йордана
Михал Влад
​