Ми

...З тобою за́вжди розмовляли,
а вітер слухав і розносив світом
слова, які ми не тримали.
Вони родинним стали заповітом.

Ми поглядом, так безупинно
тримались сонця в небі – плине, плине...
Та світ без ночі, й так невинно
вдвох уявляли: к зорям місяць злине...

А їх обійми над Землею
нагадують про завше нескінченний –
танок обох – душі з душею.
В життєвім танго другий крок збагненний?

Усе, що має далі бути,
що зостається з виглядом "набуте",
всякчас підслухує та всюди...
...По світу вітер понесе здобуте.

2018 © |Арт°°