Короленко Володимир. Історія нас розсудить

"Ні, не вихваляти треба терор, а застерігати від нього, звідки б він не виходив, — писав В.Короленко у 1919 р. про червоний терор. – І благо тій стороні, яка першою зуміє відокремитись від кривавого туману й першою згадає, що мужність у відкритім бою може йти поряд із людяністю й великодушністю до переможеного… Історія нас розсудить…".

Український російськомовний письменник, журналіст народився 27 липня 1853 р. у Житомирі. Нащадок старого козацького роду, чия бабуня у других – бабуся академіка Володимира Вернадського.
  Не зі своєї волі був Володимир Галактіонович у російських в’язницях, відбував заслання в Якутії, але повернувся в Україну за першої можливості. Він одружився з коханою жінкою, мав жадану донечку, було де жити (скромна квартира поряд із чоботарем) й на що жити… На жаль, дівчинка рано померла.

Та Володимир Короленко палко захищав від переслідувань царської влади українську культуру й мову, всіляко підтримував прогресивних українських письменників. Міцна дружба була між ним і Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях "Ліс шумить", "У поганому товаристві", "Без язика", повісті "Сліпий музикант"…
  В. Г. Короленко не сприйняв жовтневий переворот 1917 р., відкрито засуджував дії більшовиків. Він звертався до членів уряду з клопотаннями на захист українських діячів культури. Це "Листи до Луначарського" (1920) та "Листи з Полтави" (1921), у яких гнівний протест проти "найбільшого озвіріння" нової доби й розстрілів; бажання великого правдошукача запобігти можливим помилкам.

25 грудня 1921 р. помер 68-річний Короленко Володимир Галактіонович, український письменник, журналіст, публіцист і громадський діяч (*1853).

"Історія нас розсудить…", – любив говорити Володимир Короленко.