Фентезі про характерника

 
З раннього дитинства (коли я ще не знав, що моїм знаком зодіаку є скорпіон, та що моїми предками були чаклуни – козаки-характерники) у мене проглядався потяг до всього містичного та надприродного.
 
Я шукав з друзями в руїнах сільської церкви скарби і таємні підземні ходи, намагався передбачати події – спочатку кидаючи старовинну монету, а пізніш - за допомогою поєднання малюнків і вагового схилу (сьогодні сказав би - таблиці каббалістичних малюнків та маятника).
 
Пізніше я дізнався, що належу до старовинного козацького роду, ймення якому дав сам Богдан Хмельницький, а магічними здібностями володіли не лише мої далекі предки, а й не такі вже далекі: двоюрідна бабця Домаха "бавилася" заговорами від хвороб та молитвами, котрі зупиняли кров, а двоюрідний дід Артем був копачем колодязів та пічником, що саме собою означало наявність певних магічних здібностей.
 
В юності почав займатися аутотренінгом, медитаціями – пішов далі, але злякався… Магом не став, а зачудування всім магічним зосталось.
 
Пізніш вирішив написати фантастичну книгу про характерника. Мій блог "Характерник" [1] став початком цієї справи. Та брак часу, дріб’язкові турботи не дали можливості здійснити задумане.
 
Мабуть, правий був Анатолій Костецький, який говорив: "Можеш не писати – не пиши". Чи все ж я не можу не писати? В уяві часто постає картина С.Васильківського "Козак в степу" [2] та її підсвідоме продовження: характерник стоїть на вершині могили й дивиться на безкрайнє степове трав’яне море, а в душі поклик кудись далеко… Думки про події 1648-1654 р.р. та можливу роль у них характерників. Про Хмеля та його характерницькі здібності.
  Нещодавно до рук потрапила книжка Костянтина Когтянца "Обре, сховайся добре!" [3]. Й заболіла душа: "Випередили мене! Написали про те, що марилось мені…"

Тут тобі й війна магів на тлі Визвольної війни, чи магічна "підкладинка" тієї війни.

Адже чим, як не підступами ворожих повстанській справі ворожбитів, можна було пояснити знищення у Красному одного з найбоєздатніших козацьких загонів - Брацлавського полку на чолі з характерником Данилом Нечаєм: "…непогана фортеця, з трьома тисячами козаків, з найкращим полковником, з арматою — і за два дні впала"? [4] Не дарма ж самого Данила вбити поляки змогли лише стреливши срібною кулею.
Чим, як не стараннями козаків-характерників можна пояснити ганебну смерть (від діареї) ката українського народу Яреми Вишневецького?

І сам Богдан Хмельницький – хлопець не простий – адже "Він ЗНАЄ" як бути у цій кривавій війні (Та й ніхто не знає, що гетьман Хмельницький Думає-гадає! [5]).

Сюжет роману К. Когтянца традиційно простий: Головного героя незаслужено звинувачено у злочині, який скоїли інші. Він тікає. Його намагаються впіймати…

Але "підставили" головного героя Кирина Драгона чорні чаклуни. Сам він відкриває у собі магічні здібності (бо є нащадком таємничого народу чаклунів–обрів) і стає Бояном (козаком-характерником) на службі в української визвольної справи. Та впіймати його та використати у своїй темній справі (Драгон повинен стати "містком" до світового панування темних сил) хочуть все ті ж чаклуни руками недолугих правителів Польщі та Московії.

І чого та кого лишень не зустрічає на своєму шляху Кирин Драгон. Тут і песиголовці та упирі, русалки та зомбі, перевертні та привиди. А ще реальні історичні особи Б.Хмельницький, Іван Богун та його двійник (чи, правильніше, двійничиха). Яких тільки доручень не випадає виконувати оброві на благо української справи: від знешкодження ворожих чаклунів-шпигунів до пошуків магічного оберегу Б.Хмельницького. А в кінці Киринові ще й вдається зруйнувати підступні плани темних сил по встановленню їхнього світового панування.

І ще однією ідеєю сколихнула мою душу книга Когтянця. Мабуть, не дарма у моїй голові роїлись роздуми про чаклунів та їхню силу, та про причини, які перешкоджають їм стати володарями світу, й відношенням до магів та їх послуг можновладців.

Колись у дитинстві дід Артем розповідав мені легенду про острів чаклунів (пізніше я зміг порівняти його з міфічною Атлантидою) та про те, як своєю неконтрольованою силою ці чаклуни знищили свою Батьківщину й загинули самі. У цій казці знайшов відповідь на першу частину роздумів: опісля трагедії держави магів, природа сама регулює гармонію, не дає можливості чаклунам набрати такої сили, яка би дала змогу їм прийти до світової влади й врешті-решт знищити себе й увесь світ. Природа (чи всесильний Всесвіт) зробили так, що кожна магічна вправа чаклуна відлунюється йому стражданнями: головним болем, кровотечами і т.д.

А роман "Обре, сховайся добре!" підказав розшифровку другої частини головоломки: "Боян, зрозумів головне — чому всі сильні світу сього, як духовні, так і світські, полюють на чаклунів, як на скажених собак: вони бояться! Бояться замаху на своє життя, замаху за допомогою магії" [6].

Жаль, що Констянтин Когтянц "відібрав" у мене частину моїх розумових надбань… Та все ж я вірю, що напишу роман "Характерник", і він висвітлить іншу частину моїх філософських роздумів про магію та магів і доведе, що українські козаки-характерники - не вигадка, а реальна сила, яка брала і бере активну участь в історичному процесі…