Елізабет Ґілберт і її Велика Магія

6-го жовтня в Сіетлі (штат Вашингтон) в рамках проекту Seattle Arts & Lectures відбулася зустріч читачів зі всесвітньо відомою письменницею Елізабет Ґілберт. Концертна зала Benaroya Hall зібрала сотні прихильників творчості Елізабет, які мали можливість познайомитися з новою книжкою авторки "Big Magic: Creative Living Beyond Fear". Серед щасливчиків, що мали змогу побачити і почути одну з найвідоміших письменниць сучастності була і я.

Так, нова книжка Елізабет Ґілберт унікальна в своєму роді. Незмінна лише сама Елізабет: відверта, винахідлива, щедра на мудрі поради і неперевершені жарти.

Зустріч Елізабет з сіетлітами фактично складалася з двох частин: виступ авторки за кафедрою, під час якого вона розповіла про задум книжки "Big Magic" та приділила увагу основним її меседжам, приправивши їх кількома напрочуд душевними та кумедними історіями. У другій частині Елізабет відповідала на питання глядачів про майбутні плани, улюблені книжки, як боротися із браком часу і навіть про особисте життя.

Почала авторка з подяки всім присутнім, з гумором згадавши свою першу в житті презентацію книжки, яка проходила в Чикаго у маленькій книгарні у лютому 1997-го. Адміністрація книгарні підготувалася до візиту читачів, "оптимістично" поставивши для них аж десять стільців. В результаті зайнятий був лише один… робітником тієї самої книгарні. Чи спинило це молоду авторку? — Ні. Наклад у три тисячі екземплярів був її маленькою перемогою, а книга, яка зробила її дійсно знаменитою, взагалі писалася у досить складний момент життя Елізабет, хоча саме відвертість, безпосередність і щирість роману "Їсти, молитися, кохати" знайшли відгук у серцях мільйонів людей. Не обходиться, звичайно, без критики, до якої Елізабет ставиться з легкою іронією: "Думаєте, я не знаю, що саме не так з моїми книжками? Звісно, я бачу свої помилки, але, ні, любі, я не владна над часом аби повернутися назад і не допустити їх".
 

З особливим натхненням Елізабет розповіла про свого духовного наставника, маловідомого поета Джона Ґілберта (ні, вони не родичі), якого не стало у 2005-му році. Вони ніколи не зустрічалися, але у різний час працювали на одній кафедрі Університету Тенесі (Ноксвіль).
 

Зацікавленність тезкою, який, за словами студентів, був екстраординарною людиною і захопливо викладав літературний курс, привела Елізабет до вивчення його творчості та біографії. Джон Ґілберт писав дивовижно талановиті вірші, але завжди відмовлявся від слави і переховувався від популярності у невтомних мандрах світом. Його слова: "We must risk delight. We must have the stubbornness to accept our gladness in the ruthless furnace of this world…" (Ми повинні ризикувати заради насолоди. Ми повинні вперто отримувати радість у безжальній печі цього світу…) назавжди закарбувалися на правому зап'ястку Елізабет у вигляді татуювання. А ще вона має історію про Джона та одну з його студенток, яка записалася на курс літератури лише для розваги, але коли одного разу пан Ґілберт зробив комплімент її літературним спробам і запитав ким вона планує стати, студентка без роздумів з подивом для себе і з щирою вірою відповіла: "Письменницею. Я хочу писати." На що Джон Ґілберт з усмішкою запитав: "А вам вистачить сміливості?"

Елізабет підкреслює, що саме долання страхів — найбільша робота, для того, хто має творчий задум (будь-якого напрямку). Щойно в житті людини з’являється ідея та натхнення здійснити її, поруч із нею виникає страх. Страхи бувають різні, іноді вони схожі на виправдання чи просто смішні, але їх не уникнути, і тому потрібно навчитися з ними жити. Як, "професійна", "досвідчена" боягузка з дитинства, Елізабет має свою спеціальну пораду для тих, хто стикається зі страхами у творчому процесі.
 

"Щойно у мене з’являється задум (а поруч з ним і страх), — поянює Елізабет, — я подумки складаю своєрідну домовленність. Яка звучить якось так:

Любий мій страх! Ми разом з Творчістю збираємося у захопливу подорож. Я розумію, що ти обов’язково приєнаєшся до нас, бо від тебе нікуди не дінешся. Ти щиро віриш, що твоя робота — панікувати і намагатися спинити мене — дуже важлива. Тож, добре, працюй, і залишайся поруч, але зауваж, що Творчість виконує свою роботу: надихає і підтримує мої дії. Ми з Творчістю самі прийматимемо рішення, хоч і зважатимемо на тебе, як на члена нашої родини. Ти маєш право сидіти поруч, маєш право на голос, але ти не торкатимешся моїх дорожніх мап чи радіо. І найголовніше, дорогий мій старий друже, ти ні в якому разі не візьмешся за кермо!"

Елізабет пояснює, що ігнорувати страх чи пригнічувати його, плекаючи, так звану, безстрашність — тимчасове і безрезультатне рішення, але домовленність зі своїми страхами, тверезе сприйняття їх присутності навіть допомагає рухатися у вірному напрямку і приймати зважені рішення.

Творчість в очах Елізабет — це дещо абсолютно нераціональне з точки зору прогресу чи користі для суспільства, і тим не менш, це одне з найвагоміших явищ в житті людини, це магія. Магія робити щось, що дарує тобі натхнення, дивує чи тішить твоє оточення, робить тебе щасливим. Іноді творчість — це відстояти те, у що ти віриш, як було з романом Елізабет "The Signature of All Things" про жінку-ботаніка, яка подорожує світом та робить свої відкриття на межі 18-19 століть (на мою скромну думку, найкраща книжка авторки на сьогодні). Видавець вважав, що книжка надто довга, надто складна і взагалі надто несхожа на попередні твори Ґілберт, тобто не має її характерного почерку, але Елізабет вірила у свій задум і, в результаті, читачі його зрозуміли. Навіть найскептичніші критики, які твердли, що "Eat Pray Love" та "Committed: A Love Story" — це не література, врешті віддали належне письменницькому таланту Елізабет Ґілберт.
 

Відповідаючи на питання про брак часу, а точніше, яким чином вона встигає так плідно працювати у різних напрямках, Елізабет пожартувала: "Заради бога! У мене немає дітей і є чоловік, що готує вечерю, звичайно у мене купа часу!" А ще додала, що коли ще молодим дівчиськом поскаржилася на брак часу своїй старшій подрузі, виник такий діалог:

— Яке у тебе улюблене ТБ-шоу?

— "Сопрано"

— Більше ні. — була відповідь. — Як щодо журналів чи улюбленого кафе?

— Ні, ти не можеш цього зробити! — протестувала Елізабет.

— Так, люба, можу. Якщо маєш зробити щось дійсно важливе доводиться жертвувати задоволенням, але час можна знайти завжди.
 

На логічне питання про те, що саме готує коханий чоловік Елізабет їй на вечерю, вона відповіла: "Мій чоловік Філіпе завжди каже, що місце жінки на кухні… розслабленою… з келихом вина… аби спостерігати, як її чоловік куховарить". І додала, що він зазвичай тішить її стравами бразильської кухні.

На питання про наступну книжку Елізабет розкрила секрет, що це буде роман про танцівниць Нью-Йоркського кабаре, дія якого відбувається в 40-х роках минулого століття. Це має бути дійсно захоплива чуттєва історія з відповідною атмосферою, і, знаючи здібності Елізабет Ґілберт до творчого пошуку і глибокої проникливості у події та відчуття, я впевнена, що на читачів чекає нова неймовірна книжка, а поки що можна насолоджуватися чарівною і мотивуючою "Big Magic".