Початок травня традиційно приносить тривалі вихідні і довгоочікуване тепло. Більшість містян, втомлених від метушні, шуму, швидкого темпу та кам’яних джунглів, шукають свій відпочинок у лоні матінки-природи. Біля річок і озер, в лісах і парках – всюди видно людей.
Звичайно, всі тягнуться до природи, вона допомагає відновити енергію і набратись сили, зібратись з думками і просто відпочити. Не стали винятком і ми.
Можна безмежно описувати красу, яка оточує нас на такому відпочинку,
проте гарні краєвиди відкриваються далеко попереду, а під ногами більш гнітючий пейзаж, і зараз хотілося б закцентувати увагу саме на останньому, на менш приємній, але не менш важливій обставині – що лишають люди після себе на зелених галявинах і на берегах річок.
Наш відпочинок почався з
сумної картини – гори сміття!
Під деревами і на газоні, у воді та на березі водойми. Скляні та пластикові пляшки, поліетиленові пакети – все, з чим природа сама не впорається, люди залишають їй як "дяку" за красу та користь, що отримують натомість. Багато хто лишає тут сміття, не думаючи, що вже на наступні вихідні знову сюди приїде і вже відпочиватиме на сміттєзвалищі.
Проте, відсутність комфорту на пікніку для людей, на жаль, не єдина шкода від таких звичок. Куди гірші наслідки настають з часом, коли через забруднені водойми гине річкова і озерна флора і фауна, відтак забруднюється питна вода. Від пляшок і пакетів забруднюється грунт, що в свою чергу шкодить наземним тваринам і рослинам. А отже люди, які це все залишають, не розуміють, що шкодять в решті решт самі собі.
Про жах, який охоплює всі природні оазиси Києва і передмістя можна писати довго і, на жаль, в Україні знайдеться мало винятків. Проте одними словами не зарадиш цій проблемі, яка стрімко набирає обертів і загрожує перерости в справжню екологічну катастрофу.
Мої особисті заходи – я просто беру із собою на пікнік додатковий пакет для сміття та одноразові рукавички, щоб не тільки не залишати після себе рештки таких поїздок, але й забрати хоч частину чужих – не так важко скласти десяток пляшок і вивезти в багажнику машини. Проте я розумію, що в масштабах цілої країни це як крапля в океані. І оскільки розраховувати на чиновників марно, а, як показав
Майдан, нам українцям і не потрібно, бо ми здатні якісно самоорганізуватися і досягти поставленої мети, варто і тут нам самим почати боротись за чистоту нашої країни.
Пропоную публічні обговорення – в групах в соціальних мережах, в компаніях друзів, в коментарях до моєї статті – давайте будемо ініціативними, давайте боротись за наше майбутнє разом. Еко культура в Україні повинна стати масовою, тому що це теж важлива цеглинка в будівництві нашого добробуту.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Ліля Колісник
А наразі не залишається нічого кращого, як справді возити з собою пакети і підбирати сміття , яке вже аж надто муляє око. І намагатись не думати, що з ним відбувається далі.
В моєму уявленні, боротьба з сміттям для планети має таке саме значення , як винайдення ліків для раку в житті людей. Це має бути одним із найважливіших завдань в кожній країні. Інакше ми задихнемось. Так і хочеться поцікавитись, чому зараз всі "помішані" на розробці нових аплікацій для смартфона , які "полегшать" життя, але так мало революційних рішень в знищенні нашого посліду на планеті.