Ніколи не вимагала від дітей, щоб вони влітку читали хрестоматію. Вважаю, що читання – це потреба душі. І сьогодні мене закидали питаннями учні, яких замучили читанням рекомендованої літератури.
Дитячі "чому?" бувають геніальними. От і сьогодні маю кілька таких "чому":
Чому майже всі наші письменники/поети такі убогі селюки з комплексом периферійності?
Чому українці народжуються з комплексами меншовартості, комплексами вини?
Давайте виходити з того, що упродовж майже 400 років українська мова була під забороною: жодної школи, вишу, газети.
Хочеш мати державну роботу? – Досконало знай мову імперії!
Хочеш бути священиком? – Зміни прізвище!
От і лишилася мова в родинах селян і у сліпих рапсодів-кобзарів. Тому й походять майже усі наші поети з села. В основному з бідних, багатодітних родин. Гірка трагедія нашого народу: перші п’ять років життя, коли дитина засвоює більшу кількість інформації, ніж потім за все життя. І що засвоюють наші діти? "Турки-турки...", "баран-баран бук", "терпи козак, отаманом будеш", а не те, що чує малий поляк: "Я є поляк малий. Я маю орел бялий!" А потім університети, як у Остапа Вишні, що зводяться до виразу "гусям ярмо а тобі..."
Не даремно ж японці переконані, що інтелігент, це той, у кого за плечима мінімум три дипломи: батька, діда, прадіда. Коли виховання починається з нуля.
Чи багато серед наших вихідців із села мають три дипломи? Тим більше, що радянська влада оголосила інтелігентів ворогами народу. Починаючи від ленінського визначення, від його вимоги брати в заручники інтелігентів (розстрілювати кожного десятого, священиків знищити як клас).
- Отже, у нас не було самодостатніх осіб у історії?
- Чому не було? Були! І що найцікавіше: ними були жінки, яким заздрили сучасники-чоловіки! Леся Українка, Людмила Старицька, Ірина Стешенко, Наталена Королева, Леоніда Світлична, Ліна Костенко...
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
